Суспільство

Хрещення, анексія, незалежність: як Україна долала шлях до автокефалії

Суспільство
Хрещення, анексія, незалежність: як Україна долала шлях до автокефалії

Отримання Україною Томосу про автокефалію – це подія, яка на визначила не лише вектор релігійного розвитку українського суспільства, а й визначила цивілізаційний розвиток держави та місце на геополітичній шахівниці світу. 

Про те, як долала Україна шлях від прийняття християнства до отримання автокефальної церкви у матеріалі “Прямого”.

Від хрещення до Томоса

Уперше християнство у владних колах Київської Русі з’являється у 957 році. Саме тоді княгиня Ольга (Хельга) прийняла хрещення у Константинополі, а її хрещеним батьком став імператор Візантії Костянтин Багрянородний.

Через 33 роки справу Ольги продовжив її онук – Володимир Великий, охрестивши всю Русь. За однією з версій Володимир вагався, яку ж з релігій визначити державною. Вибір був між християнством, ісламом та юдаїзмом. Врешті-решт Володимир вирішив зупинитись на християнстві східної традиції. Це вибір матиме вплив на формування всіє цивілізації в Східній Європі.

До правління Ярослава Мудрого Київською митрополією управляли надіслані з Константинополя митрополити, переважно греки. Однак у 1051 році в Русі висвятили власного митрополити-русича – Іларіона. Діяльність Іларіона висвітлена в текстовій пам’ятці тих часів – “Слово про закон і благодать”, яке стверджували самостійність Київської Русі та руської церкви.

У 1240 році Київ захоплює татаро-монгольське іго. Київські митрополити вимушені втікати до російського міста Володимир, однак досі називають себе київськими. Тобто центром православ’я лишається Київ, який якщо висловитись сучасною термінологією “тимчасово окупований”.

Неймовірні пригоди патріарха Єремії ІІ в Москві та Святіший Синод Петра І

Як історія української державності, так і історія української церкви починається з захоплення Москвою.

1448 року Московія обирає рязанського єпископа Іону на посаду митрополита і відправляє на узгодження в Константинополь, попри те, що Вселенський патріархат призначає митрополитом Ісідора. Ісідора приймають в Московії неприязно і згодом його місце на катетдрі займає Іона, якого у Константинополі визнають не легітимним. У 1467 Константинополь визнає Іону розкольником.

Київська митрополія рішенням Константинополя отримує у своє відання землі Галичини та Литви. Водночас “Московський патріарх” являється нелегітимним.

У 1588 році цар Борис Годунов, намагається отримати томос про автокефалію Московського патріархату. Для цього в Московію прибуває константинопольський патріарх Єремія II. Після його відмови, патріарха фактично беруть в полон і утримують під домашнім арештом.

1589 року, після піврічного полону, Єремія II погоджується в обмін на волю визнати Московський патріархат. Визнання оформили 1593 рішенням Собору в Константинополі. Київську метрополію Московський патріархат отримав 1686 грамотою Вселенського митрополита Діонісія. Умови прописані в грамоті, зокрема згадувати першим ім’я Вселенського патріарха у Москві проігнорували. З приходом до влади Петра Першого Московський патріархат скасовується і його заміняє Святіший Синод – гібридний орган церковно-світської влади, який проіснував до 1918 року.

УАПЦ, польське православ’я і товариш Сталін

Однак з початком Лютневої революції в Росії, починається новий етап національного відродження України, як держави, а поряд з цим і української церкви.

У жовтні 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський Церковний Собор, що підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви, яку проголосила Всеукраїнська Православна Церковна Рада 5 травня.

Однак 1924 року Вселенський патріархат видає томос про автокефалію Польської православної церкви як історичної наступниці стародавньої Київської митрополії. У документі йдеться, що “відділення Київської митрополії та православних митрополій Литви й Польщі від Константинополя і приєднання до Московської церкви відбулося не за приписом канонічних правил”, посилаючись на рішення 1686 року. Основна територія нової автокефальної церкви – це землі сучасних західної України й західної Білорусі.

Українські церковні діячі, які залишились в окупованій Червоною армією Україні, потрапили в репресивну радянську машину. Радянська політика “войовничого атеїзму” активно викорінювала релігійність. Так для прикладу в нинішньому Володимирівському соборі був облаштований Всеукраїнський антирелігійний музей.

В 1943 році Йосип Сталін відновлює Російську православну церкву – Україна, яка на той час перебувала в радянській окупації, також стала частиною РПЦ. Рух за незалежність церкви був закритий, однак в еміграції та діаспорі діяла Українська автокефальна православна церква, яка до 1945 року була архієпархією Польської православної церкви.

Між двома патріархатами

У 1991 році Україна отримала змогу здобути власну незалежність та розбудовувати державність. З цього часу починається рух за автокефальну українську церкву.

У 1990 році Патріарх Алексій II створює Українську православну церкву Московського патріархату – УПЦ МП. Вона отримує внутрішню автономію, але підпорядковується Російській православній церкві. Очолює УПЦ МП Філарет. Через рік Філарет вимагає в Москви автокефалії. У травні 1992 року РПЦ звинувачує Філарета в “аморальному способі життя” і відсторонює від управління УПЦ МП. Уже в червні 1992 постає Українська православна церква Київського патріархату, яку в 1995 році очолить Філарет, а через два роки РПЦ оголосить йому анафему (прокляття).

Першу спробу відновити автокефалію українського православ’я здійснює президент Віктор Ющенко у 2008 році. За словами третього президента України, отриманню томосу завадив патріарх РПЦ Алексій II, який терміново прилетів до Києва, попри те, що не мав запрошення. Алексій запросив Варфоломія на обід під час якого і вирішилась доля томосу для України.

П’ять кроків до Томоса

Події Революції гідності, а також анексії Криму та війни на Донбасі дали українській державності новий цивілізаційний поворот. Україна відмовилась від мінливої “багатовекторності” та проросійського “євразійства” і вибрала чіткий орієнтир на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Реакція представників РПЦ та підконтрольну їй УПЦ МП була відповідною. Священики УПЦ МП називали учасників Революції гідності – “мятежниками”, називали війну на Донбасі “братовбивчою”, а також визнавали незаконну анексію Криму. Все це стало каталізатором для відновлення церковного руху для створення української помісної автокефальної православної церкви.

У квітні 2018 року Верховна Рада України й президент Петро Порошенко спільно з УПЦ КП, УАПЦ та частиною єпископів УПЦ МП відправляють звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням дарувати томос про автокефалію православної церкви в Україні.

Уже в жовтні Синод Константинопольського патріархату скасовує рішення 1686 року. Москва позбавляється права призначати київського митрополита. Анафема РПЦ Філарету визнається недійсною. Стартує процес отримання автокефалії православної церкви в Україні, який триває досі.

У четвер, 29 листопада, архієрейський синод Вселенського патріархату ухвалив текст Томосу про надання автокефалії українській православній церкві. Текст майбутнього Томосу тримався в таємниці. Було зрозуміло лише головне – автокефалії України бути і це вже незворотньо.

У суботу, 15 грудня, відбулась, у всіх розуміннях, історична подія – Об’єднавчий собор православних церков, який затвердив статут Православний церкви України та обрав її предстоятеля.

Відбувалось дійство у Софіївському соборі, що є важливою історичною традицією. Саме в Софіївському соборі 1051 року був висвячений перший київський митрополит Іларіон. Саме з праці Іларіона “Слово про закон і благодать” можна вважати початок обґрунтування незалежності української церкви.

Також, у Софії 1921 року було висвячено протоєрея Василія Липківського на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ.

Митрополита Православної церкви України також обирали в Софії Київській.

Примітно, що Собор був не архієрейським, а помісним. Тобто таким, який охоплюватиме “весь православний народ”. На Соборі кожен мав змогу запропонувати свою кандидатуру в предстоятелі новоствореної церкви. Після формування бюлетеня, буде проголосований перший етап виборів. Після першого етапу, оберуть трьох найімовірніших кандидатів на пост предстоятеля новоствореної церкви.

У другому турі одного з трьох кандидатів обиратимуть уже лише єпископи. Також вони затвердять статут новоствореної церкви, який повинен відповідати Апостольському праву та враховувати рекомендації Вселенського патріарха Варфоломія.

Керував Собором 60-річний Митрополит Галльський Еммануїл (Адамкіс). Митрополит 1985 року отримав диплом магістра перспективних досліджень Університету Сорбонни. Того ж року розпочав службу в Бельгійські митрополії. Остання посада, яку займав Еммануїл – це місцеблюститель Західноєвропейського екзархату російських парафій. Митрополит уже бував в Україні й знайомий з місцевими православними ієрархами.

 

 

Так, у липні 2013 року Емануїл очолював делегацію Константинопольського патріархату на святкуваннях 1025-річчя хрещення Русі. Уже через рік він проводив інтронізації новообраного предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія в Києві. Однак участі у спільному богослужінні не взяв. За однією з версій. йому не сподобалось, надане йому місцем серед ієрархів.

Під час Собору за титул предстоятеля Української православної церкви боролися представник УПЦ МП – митрополит Вінницький і Барський Симеон та представник УПЦ КП, митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній. В результаті двох турів виборів переміг – представник УПЦ КП Епіфаній, який отримав титул Митрополита Київського та всієї України. Що відомо про Епіфанія – читайте у матеріалі “Прямого”.

Також читайте ексклюзивне інтерв’ю з новообраним предстоятелем Православної церкви України митрополитом Епіфанієм.

20 грудня Верховна Рада ухвалила внесення змін до Закону “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назви релігійних організацій за номером 5309 . Відтепер церква, яка є частиною чи управління якої здійснюється з держави-агресора повинна відображати це у власній назві. Про те, як зміниться назва і яка подальша доля Української православної церкви Московського патріархату читайте у матеріалі “Прямого”: Геть від Московського Патріархату: про що йдеться в новому законі про перейменування церков. 

6 січня відбулася церемонія підписання Томосу про автокефалію Православної церкви України за участі президента України Петра Порошенка, митрополита Київського і всієї України Епіфанія та Вселенського патріарха Варфоломія.

https://www.facebook.com/petroporoshenko/photos/a.474415552692842/1500813540053033/?type=3&theater

7 січня українці змогли побачити Томос про автокефалію української церкви. На всезагальний показ його представили в Софії Київській.

8 січня Томос про автокефалію Православної церкви України забрали з Києва для перевезення у Стамбул, де його завірили 11 членів Священного синоду. А вже 9 січня Святий і Священний Синод Вселенського патріархату підписав Томос про автокефалію в повному складі, після чого він повернувся в Україну назавжди.

14 січня Вселенський патріархат опублікував текст Томосу про автокефалію Православної церкви України.

Майбутнє Православної Церкви України

Архієпископ Памфільський Даниїл, який був екзархом Константинополя в Україні, вважає, що Православна Церква України змінить статус митрополії на патріархію. Екзарх зазначив, що це станеться після того, “коли об’єднаються не лише колишні УПЦ КП та УАПЦ, а також ієрархи та духівництво РПЦ, які на сьогодні є в Україні”.

Наразі за перший місяць після отримання Томосу уже 1% парафій Української православної церкви Московського Патріархату перейшло до новоствореної Православної Церкви України.

Наразі відбувається активний процес визнання Православної Церкви України іншими православними церквами.

Створення ПЦУ змінює релігійну карту світу. Раніше найбагаточисельнішою православною країною була Росія, яка не мала жодного собі конкурента на цьому полі й активно використовувала РПЦ в зовнішній політиці. Відтепер вона має потужного противника у вигляді ПЦУ. Такого ж конкурента отримують і інші потужні гравці православного світу – Румунія, Болгарія, Сербія. Варто, зазначити, що ПЦУ користується особливим ставленням збоку Вселенського патріарха, що дає причини стверджувати, що з отриманням Томосу, можна очікувати релігійного ренесансу і відродження Києва, як релігійної столиці принаймні у Східній Європі.

Підготував Ігор Кромф

Також слідкуйте за“Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.