Іван Виговський, Кость Гордієнко та Роман Дашкевич: на чию честь президент присвоїв почесні назви бригадам ЗСУ

Президент України та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко своїм указом до Дня піхоти присвоїв трьом бригадам ЗСУ почесні найменування. 

“З метою відновлення історичних традицій національного війська та зважаючи на зразкове виконання поставлених завдань, підписав Указ щодо присвоєння почесних найменувань 57-й окремій мотопіхотній бригаді – імені кошового отамана Костя Гордієнка. 58-й окремій мотопіхотній бригаді – імені гетьмана Івана Виговського та 26-й артилерійській бригаді – імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича”, – передає слова Порошенка прес-служба АПУ.

Присвоєння почесних найменувань військовим підрозділам, які відзначились насамперед в бойових діях на Донбасі стало доброю традицією в українському війську.

Про те, хто такі Іван Виговський, Кость Гордієнко та Роман Дашкевич у матеріалі Прямого.

Державець, дипломат і полководець

Гетьман Іван Виговський народився приблизно у 1608 році. Він був представником православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк. Отримав освіту в Київській братській школі чи Києво-Могилянському колегіумі.

Працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Згодом вступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де потім став ротмістром. На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами 1648 року на боці польських військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Після переходу на бік козаків-повстанців працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 отримав посаду військового генерального писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані — Генеральну військову канцелярію.

Брав участь у воєнних операціях при Пилявцях (1648), під Збаражем та Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653), Охматовом та Львовом (1655). Займався розробкою та був присутнім при укладанні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів. У квітні 1657 року при тяжкохворому гетьманові та після смерті Хмельницького став регентом при його малолітньому синові — гетьманові Юрієві. 26 липня того ж року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні. Вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у заколот під проводом Мартина Пушкаря і Якова Барабаша. Як і опоненти, намагався, залучити на свій бік московський уряд.

31 травня 1658 розбив заколотників і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок Руїні. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у 1658 уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське — третю складову Речі Посполитої. За договором проголошувався Руським гетьманом і чигиринським старостою. Під час козацько-московської війни 1658-1659 вщент розбив московитів у битві під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV[1]. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні 1659 передав булаву Юрієві Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої.

Решту життя провів на Волині та Галичині, займаючи посаду київського воєводи (1659—1664)[1]. У 1660 брав участь у Чуднівській кампанії у складі війська Речі Посполитої. 1662 року вступив до Львівського братства.

У 1663, після зречення Юрія Хмельницького, намагався повернути собі гетьманство, але програв Павлові Тетері. Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло в 1664 на Правобережній Україні під проводом Дмитра Сулими. Арештований поляками і козаками гетьмана Павла Мошковського «Тетері». Страчений у ніч з 16 на 17  березня поблизу села Вільховець.

Очільник двох Січей та співініціатор Конституції

Кость Гордійович Гордієнко – кошовий отаман Запорозької Січі. був родом з волинського шляхетського роду Гординських. Навчався в Києво-Могилянській колегії, пізніше вступив до Війська Запорозького Низового. Був козаком Платнирівського куреня Запорозької Січі. 12 разів обирався кошовим отаманом Запорозької Січі. Обіймав цю посаду з грудня 1703 до 27 травня 1706 р., а також з грудня 1707 до квітня 1709. У 1710—1728 рр. — кошовий отаман Кам’янської та Олешківської Січі.

Попри особисту неприязнь до Івана Мазепи підтримав останнього в боротьбі з Петром I. Після смерті Мазепи у місті Бендери спільно з Пилипом Орликом брав участь у створенні Бендерської конституції (“Конституції Пилипа Орлика”, “Договір і постанови між гетьманом Орликом і Військом Запорозьким 1710 року”).

“Батько” української артилерії

Роман Іванович Дашкевич народився 6 грудня 1892 у селі Тустановичі на Львівщині. Закінчив Перемиську гімназію та юридичний факультет Львівського університету.

До Першої світової війни займався патріотично-вихвоною роботою: організував “Січі”. На початку Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії. У 1915 році потрапив у російський полон, інтернований до Забайкалля. Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ.

Працюючи з осені 1917 році у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г.Лисенком, Федором Черником та іншими розгорнув активну діяльність по створенню Галицько-буковинського куреня січових стрільців у Києві.

18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольці, поклав початок формуванню стрілецької частини. У січні 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютою 1918 року призначений командиром першої гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради.

Січень-лютий 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь в запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.

Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу генерала Натіїва, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).

З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців. Підрозділ під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.

У січні-грудні 1919 року командував гарматною бригадою Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років тимчасово перебував на еміґрації (в Чехословаччині та Австрії).

У 1920 в Празі разом з  Коновальцем заснував Українську військову організацію, що стала основою для Організації Українських Націоналістів.

В післявоєнний час викладав історію України у школі табору біженців в австрійському місті Куфштайн. В цей період активно займається літературною і дослідницькою діяльністю. Автор книги “Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота” , численних історичних довідок, споминів.

Помер 1975 року у Куфштайні. Рештки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерти. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у центрі Львова сотні львів’ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича. Генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань.

Читайте також Той випадок, коли підрозділи вгризаються в землю: Україна вперше відзначає День піхоти

Нагадаємо, незабаром в Україні з’явиться медаль “За поранення”для відзначення українських військовослужбовців, які отримали поранення під час бойових дій.

Раніше начальник Генерального штабу ЗСУ генерал армії Віктор Муженко затвердив нові нарукавні емблеми для трьох бригадСухопутних військ Збройних сил України.

Нагадаємо, у мережі з’явились фото проекту нагрудних кваліфікаційних знаків для військовослужбовців Десантно-штурмових військ.

Раніше в ефірі “Прямого” журналіст Віталій Гайдукевич представив нову форму для Збройних Сил України.

Нагадаємо, президент України Петро Порошенко 23 травня проголосив зміну кольору беретів Морської піхоти України. З ним морські піхотинці отримали новий беретний знак. На ньому зображено золоті крила з мечем та срібний якір.

Нагадаємо, 21 листопада святкують свою першу річницю Десантно-штурмові війська України. Свято рік тому своїм Указом встановив Президент України Петро Порошенко, що стало однією з ключових точок в переорієнтації на НАТО та ребрендингу українського війська.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.