“Люблінський трикутник” – це альтернативна неформальним об’єднанням: Єгор Брайлян про новий союз України, Литви та Польщі

Минулого тижня відбулась важлива подія у сфері міжнародних відносин та геополітиці, а саме створення “Люблінського трикутника”. Міністри закордонних справ України, Польщі та Литви Дмитро Кулеба, Яцек Чапутович та Лінас Лінкявічюс підписали декларацію, що дала старт тристоронній платформі для політичного, економічного й соціального співробітництва.

З якими викликами зіткнеться об’єднання та чи бути проєкту Інтермаріум розповідає експерт-міжнародник Єгор Брайлян. 

Багато хто називає створення “Люблінського трикутника” відновлення Великого князівства Литовського в ХХІ столітті. Чи дійсно існує таке глибоке історичне підґрунття в цієї ініціативи?

Союз між Польщею, Литвою та Україною апелює в першу чергу до історичної спадщини часів середньовіччя та раннього нового часу, коли ці території складали основу Великого князівства Литовського та Королівства Польща, які 1569 року утворили Річ Посполиту або Литовсько-Польську Співдружність. Тоді руська мова наприклад була мовою діловодства у ВКЛ, а руська шляхта виборювала свої права бути на рівних з поляками – це був цікавий період співіснування різних культур в рамках вкрай строкатої держави. І взагалі минуле цих трьох країн доволі подібне, зважаючи на комуністичний досвід та боротьбу за власну державність на початку XX століття, хоч і остання завершилася поразкою в українському випадку. Вже після 2014 року, коли Росія почала збройну агресію проти України, анексувавши Крим та розв’язавши війну на Донбасі, Польща стала “адвокатом України в Європі”, а Литва на чолі з тодішнім президентом Далею Грібаускайте послідовно підтримувала дотримання територіальної цілісності та державного суверенітету України. Саме Варшава й Вільнюс стали моральною, політичною та дипломатичною підтримкою Києва за умов прагнення Москви дискредитувати Україну в очах світової спільноти – процесу, що триває вже не один десяток років. В цьому контексті ініціатива Дмитра Кулеби наблизила ще на один крок створення Інтермаріуму.

Якою на Вашу думку може бути інституалізація “Люблінського трикутника”?

Ця ініціатива є альтернативою таким неформальним об’єднанням як ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) та Вишеградська четвірка (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина). Можна ще згадати програму Східного партнерства Євросоюзу, яка складається з Азербайджану, Вірменії, Грузії, України, Молдови та Білорусі. Все буде залежати від того, наскільки активною будуть кроки України в цьому напрямку. Інституційно Люблінський трикутник може існувати в форматі самітів 3 країн (наради міністрів закордонних справ, створення політичних груп для консультацій, формування наднаціональних безпекових органів).

Україна, Польша та Литва уже спрівпрацюють у безпековій сфері, зокрема існує уже реалізований проєкт Україно-Польсько-Литовської бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозького. Яким може бути подальше напрацювання у безпековій сфері?

Вся справа йде до створення певного військово-політичного союзу, який буде спільно діяти за умов сучасних загроз (Росія, тероризм). У безпековій сфері учасники союзу більше приділять питанням кібербезпеки, адже Росія однаково поширює дезінформацію на територію України, так і Польщі й Литви. Останні, щоправда, чіткіше та місцями швидше реагують на російські виклики, будучи членами НАТО та маючи істотну американську підтримку. Це також обмін розвідувальними даними та співпраця спецслужб.

Чи може “Люблінський трикутник” перетворитись на “Люблінський ромб”, або якщо висловлюватись менш метафорично: чи є можливість та необхідність приєднання до союзу Білорусі, особливо, якщо врахувати, що глава українського МЗС Дмитро Кулеба запросив свого білоруського колегу Володимира Макея на участь міністрів закородних справ об`єднання?

Білорусь можна вважати гібридним союзником України, але ймовірність вкрай низька так як там ще мають пройти вибори. Тут все залежатиме від політичної волі Олександра Лукашенка. В Білорусі набагато складніша ситуація, ніж нам здається, хоча включення цієї держави до Люблінського трикутника остаточно підірвало б позиції Росії в регіоні.

Наскільки висока ймовірність, що союз може дати тріщину, наприклад через суперечки Польщі та України через гуманітарну політику, зокрема дискусійні історичні теми, які у своїй риториці використовують деякі політики?

Питання історичної політики належать до найбільш проблемних у відносинах між Польщею та Києвом. Щоправда, все тут залежить від дій конкретної влади. Процеси декомунізації та більша увага до діячів українського національно-визвольного руху XX ст. стали тригером для польських очільників, щоб представити Степана Бандеру виключно, як “фашиста, який був причетний до Голокосту на території України та Волинської різанини 1943 року”. Звісно така інтерпретація подій Другої світової війни від сусідів навряд чи сприяє до міждержавного діалогу, хоча варто відмежовувати суто історичний контекст від політичного. Поляки зацікавлені в співпраці з Україною в рамках культурної дипломатії. Так, цього року Польський Інститут у Києві реалізував проект з популяризації українсько-польського військового союзу 1920 року, коли Пілсудський та Петлюра воювали разом проти більшовиків. Історичні теми, як бачимо, бувають різними та не завжди можуть стати на заваді дипломатичним крокам. Професорка Любов Жванко тривалий час працює над темою поляків у житті Харкова. Такі речі дійсно сприяють зміцненню союзу між країнами.

І наостанок. Серед векторів співробітництва окрім безпекового і економічного визначили ще туристичний, наскільки він може бути перспективним: чи цікава Україна полякам та литовцям і навпаки?

Український туризм за останні роки істотно змінився, адже стало більше креативних проектів, покликаних показати нашу країну не банально та водночас цікаво. Наприклад Ukraїner, де створюються відео та тексти про відомі пам’ятки архітектури та місця загалом по всій Україні. Зріс певною мірою й внутрішній туризм. Завдяки безвізу українці стали активніше подорожувати до країн ЄС, де не останнє місце посідають й Польща з Литвою. За даними 2018 року, Україну відвідало мільйон поляків – непоганий результат, хоч і не лідерські позиції як в мешканців Молдови (4,4 млн.) Варто відзначити, й позитивну динаміку щодо Литви, де станом на 2018 рік зросла відвідуваність громадян цієї країни на 23,4 %. Основними місцями відвідування польських та литовських туристів є Львів, Київ, Одеса, Чернігів.

Спеціально для Прямого Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.