Міць духу та безкінечна відвага: історія військовополоненого моряка Андрія Ейдера

Це історія Андрія Ейдера, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” мама та бабуся розповіли історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Важке поранення, зараження крові гепатитом В та С, медична карта, сторінки якої просто вражають. А ще – полон та тюрма. Здається, цього жахливого переліку випробувань вистачило б на кілька різних життів. Але це історія наймолодшого серед 24-х українських військовополонених моряків – хлопця, якому вже у полоні виповнилося лише 19. Це історія Андрія Ейдера.

“В конце июня, в начале июля был выпускной. В конце августа он сдавал все анализы для военкомата. А в сентябре уже пошел в “учебку”. Месяц отслужил и полтора месяца проработал”, – пригадує мама військовополоненого моряка Вікторія Ейдер.

Зовсім юний моряк лише кілька місяців встиг відслужити на флоті. Саме малий броньований артилерійський катер “Бердянськ” став першим кораблем, на який ступив Андрій. Здається, саме цієї миті Ейдер і чекав усе своє життя. Бо ще дитиною безкомпромісно вирішив: попри десятки сучасних модних професій, його життя буде нести висока хвиля Чорного моря. Вперше розмови про професію моряка почалися ще у п’ятому класі. А у сьомому хлопець остаточно навіть обрав місце для здобуття освіти. Та ліцейська парта неочікувано змінилася на холодну тюремну камеру.

“Утром бабушка с ним прощалась, а вечером я с ним прощалась по телефону. Сказал, что экипаж очень хороший, командир – тоже, говорит, тоже пожелать остается. Очень хороший. Но точно знаю, что не очень хотел идти. Мое личное мнение – предчувствия, может быть. Потому что первый рейс. Не знаю даже”, – розповіла мама військовополоненого моряка Вікторія Ейдер.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Романа Мокряка.

Наче маючи шосте чуття, Андрій завжди передчував лихо. Тож і цього разу, виходячи в море, хлопцеві щось не давало спокою. Вдома він лишав не тільки маму, а ще й літню бабусю, онук для якої став не лише душевною відрадою, а ще й ліпшим помічником та підтримкою.

“Он меня особенно последние три года очень поддерживал. Потому что болезнь суставов – это достаточно тяжелая болезнь. Ходить я особо не могу. И поэтому все закупки на нем были. Я не выходила, он все покупал, все доставлял. Помогал мне и по уборке. Так как я левую руку поднять не могу… Он, в принципе, там, где я не достаю, он и окна мыл, и кухню”, – пригадує бабуся військовополоненого моряка Андрія Ейдера Тетяна Шилова.

Та тепер, коли Андрій тільки-но збирався у свій перший рейс, тепер саме йому необхідна була підтримка. Підтримка. Бо то була мить, коли справді починається доросле життя. Мить, коли вчорашній ліцеїст стає військовим.

“Уходил рано утром. Я его обняла, поцеловала. Сказала: “Андрюша, все будет нормально”. Но нормально не получилось. Я его поддерживала, как-то пыталась его настроить, что все будет хорошо. Потому что он немножко переживал. Но это его первый такой рейс был”, – розповіла бабуся Тетяна Шилова.

А далі наче найчорніші страхи набули фізичної форми. Перші постріли та кров на палубі. Саме Андрій Ейдер – один із трьох моряків катеру “Бердянськ”, хто отримав поранення.

“Потому что никто никогда не думал… Смотришь новости и думаешь, что меня это никогда не коснется. То есть никогда он не ассоциировала себя с такими событиями. Но когда это случилось, море эмоций было”, – повідомила мама Вікторія Ейдер.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Володимира Варімеза.

Та навіть і це ще не найстрашніша сторінка історії моряка. Українських військовополонених почали допитувати. Дотискаючи, їх змушували зрадити Україну, взяти на себе провину та оббрехати себе. Та дорослі та більш досвідчені моряки, які були в Криму та навіть вже протистояли цьому ж ворогу, міцно тримали оборону. Тоді як 19-річний Андрій перебував сам-на-сам у лікарні з пораненням, а згодом ще й майже зі смертельним вироком – у крові знайдено два різних віруси гепатиту.

“Он писал в открытом письме, что молился богу, но бог, мол, не помог. А мы с Викой сидели и разговаривали. Говорим: как раз помог – ты не умер, ты живой. Да, взят в плен, но ты жив. Это самое основное”, – розповідає бабуся військовополоненого.

І наче справді бог почув. Почув кожного, хто молився за Андрія та всіх українських моряків. Почув сльози бабусі та благання мами. А ще – він точно бачив мужність юнака, який не здався і який не злякався. А інакше як пояснити, що вже згодом наступні аналізи спростували страшні хвороби? Ще вчора здавалося, що історія ось такого юнака – 19 років, військовий, і йде захищати батьківщину – це швидше переказ про літературного героя з запиленої полиці авторів російської класики. Там нам із вами справді пощастило. Якщо у них “герой їхнього часу” – це найманець, що їде в чужі землі розпалювати війни, то наші ж герої – це міць духу та безкінечна відвага, яка не вимірюється віком і не змивається морем. Проста істина, доведена 19-річним матросом катера “Бердянськ” Андрієм Ейдерем.

“Хотелось бы, естественно, и обнять его, и увидеть…”, – роповідає мама Вікторія Ейдер.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Олега Мельничука.

Нагадаємо, у спецпроекті “Прямого” батько та мати нареченої Сергія Чуліби розповіли історію моряка, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.