“Приватна справа” чи новий політичний тренд: чому напад на Чорновола може мати глобальні наслідки для України

Прецедент з нападом на політичного експерта та колишнього народного депутата Тараса Чорновола прихильників військового парамедика, депутатки Київради Аліни Михайлової – це, швидше за все, приватний випадок, який, утім, може мати далекосяжні й вкрай негативні для України наслідки.

Можна по-різному ставитися до фігурантів конфлікту, але безумовно, будь-які позасудові, позаправові переслідування й фізичний тиск на політичних опонентів є неприпустимими. Але я не можу погодитись з думкою окремих людей, яких я поважаю і знаю, зокрема військовослужбовців, які писали, що це нормальна ситуація, і треба було ще більше “покарати” Чорновола.

Напад на нього може “випустити джина з пляшки” й продемонструвати, що держава не контролює ситуацію у країні, а людей можуть переслідувати,  зокрема через заяви, якими б жорсткими чи “на межі” вони не були. Кожен громадянин має гарантоване законом право на жорсткі й подекуди навіть образливі вислови (у сприйнятті тих, на кого вони спрямовані). Як і “ображена” сторона має право на них відповісти – або у форматі дискусії, або захистити себе у суді, зокрема, за образу, честі та гідності.

Водночас є побоювання, що інцидент з вуличним нападом на політичного експерта, швидше за все, залишиться без будь-якої реакції з боку правоохоронних органів. Наразі нападники не просто не затримані, але й процесуально не встановлені, відповідно, з ними не проведено навіть “виховних” бесід.

Найгірше, що напад на Чорновола може відчинити “скриньку Пандори” – відсутність реакції правоохоронців спокушає і далі використовувати подібний механізм тиску на будь-кого у країні. Не важко передбачити, що незабаром “гострі питання” можуть виникнути до “незручних” представників волонтерської, експертної чи іншої фахової спільноти. А далі не втриматись від методу вуличного насильства можуть не тільки окремі групи впливу, а й деякі представники влади, щоб у такий спосіб тиснути на своїх політичних опонентів. І неможливо гарантувати, що надалі жертви нападів відбудуться лише “переляком”, а не отримають, наприклад, травмувань різного ступеню важкості.

Ще один важливий момент – відсутність реакції правоохоронних органів може призвести до того, що після завершення війни чи активних бойових дій вуличні акції можуть набути значного поширення. Адже самоусунення правоохоронців і відсутність покарання нападників на Чорновола ставить під сумнів монополію держави на насильство у країні.

Це, як не дивно, може стати для окремих представників влади чи для окремих політичних сил досить виграшною історією. Бурхливе схвалення силових й брутальних розправ над опонентами підштовхує певний сегмент політичних та економічних еліт і надалі використовувати такі методи – насамперед як інструмент політичних переслідувань, політичного тиску й зведення рахунків.

Ще небезпечнішою ситуація може стати після закінчення активної фази війни й перенесення уваги на внутрішньоукраїнські проблеми. Використовуючи запит частини громадян на “швидку” вуличну справедливість, різні групи впливу насправді реалізовуватимуть свої приватні політичні й економічні інтереси.

Додає у вогонь олії й відсутність публічної реакції керівництва держави на різкі заяви певних представників влади проти своїх політичних опонентів, зокрема прихильників партії “Європейської Солідарності”. Тут хрестоматійним прикладом є народна депутатка від “Слуги народу” Мар’яна Безугла з її побажаннями “зникнути” так званим “порохоботам” та “агресивній меншості” – тобто, по суті, усім, хто публічно критикує чинну владу або ставить їй незручні запитання.

Ця відверта мова ворожнечі щодо значної частини українського суспільства також ігнорується як парламентським керівництвом, так і правоохоронними органами. Водночас відсутність будь-якої реакції з боку керівництва “слуг” та “рядових” нардепів означає, що й ті, й ті насправді поділяють думку своєї депутатки й згодні з її позицією.

Окрім поширення ворожнечі, посилення розбрату серед українців – а відтак і послаблення громадянського суспільства й хаотизації політичного життя України, сплеск вуличного насильства може негативно відбитись і на євроінтеграційних перспективах України.

Очевидно, що силові акції “вуличних месників” насамперед можуть поширитися на найактивнішу частину українських громадян, які у той чи інший спосіб намагаються контролювати владу – політиків місцевого та національного рівня, журналістів, представників експертної спільноти та громадських активістів

А це, безсумнівно, викличе дуже серйозні зауваження й осуд з боку країн та керівництва Європейського Союзу й поставить питання руба про справжній рівень свободи слова, політичних свобод та верховенства права в Україні. Останнє, своєю чергою, може стати серйозною проблемою з точки зору інтеграції та подальшого вступу України до Євросоюзу, оскільки прямо виписано у тих вимогах, які наша країна повинна виконати на шляху інтеграції. І ризикувати майбутнім країни заради ситуативної політичної вигоди – вкрай безвідповідально та, не боюсь цього слова, злочинно.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.