Раніше багато, хто в США вважав, що 2024 року весь цей жах закінчиться. Зараз таких людей стає менше
Складається враження, що масштабні атаки з боку рф ще триватимуть. Це і моя думка, і фахові думки людей, які вважаються у нас військовими фахівцями. Є відчуття, що росія вже повністю віддалася цій війні. І надалі влада рф продовжуватиме домагатися якихось своїх цілей, виходячи з якоїсь своєї “логіки”.
США, загалом, мають обрати однозначну позицію щодо України. Моральна підтримка — це, звичайно ж, дуже добре: поради, консультації, дискусії тощо. Але, тут повинні бути якісь жорсткіші позиції й заходи.
У США вже чимало хто змирився з тим, що перемога, коли Україна швидко і повністю вижене росіян зі своєї території й поверне всі окуповані землі, має вигляд не надто реалістичний. У нас уже стали більше говорити і про корупцію в Україні, і про деякі прорахунки в тактиці та стратегії. Існує багато і відверто “каламутних” (непрозорих) позицій. Єдина позиція, яка не є “каламутною”, це — моральна. Але моральна підтримка здалеку — цього не достатньо. Хоча це краще, аніж нічого, але не набагато.
Я добре знаю і розумію геополітику. Багато хто ж у США так глибоко не заглядає. Вони або розглядають ситуацію, я сказав би, досить романтично, мовляв, “ми підтримуємо добро у світі, ми воюємо зі злом” тощо, або ж — суто прагматично, мовляв, “це все далеко від нас, навіщо взагалі нам усе це потрібно”. Тобто, у нас існують або “романтики”, або — суто “трампівський” протекціонізм, мовляв – “вистачає своїх проблем; “перелазять через кордон мексиканці”, яких потрібно якось карати, а тут якісь незрозумілі речі відбуваються в далекій країні; скільки це ще буде тривати — ніхто не знає; навіщо ми там потрібні взагалі” тощо.
Україна, на превеликий жаль, стала “футбольним м’ячем” між США і росією. Але, рф, я чую такі думки, нібито більш “віддана” цій “грі”.
США і Європа, що наочно продемонстровано, в якийсь момент здатні змінювати свої позиції: комусь може щось “набриднути”, хтось може “трошки стомитись”, когось переоберуть, когось вже не оберуть…
У США багато залежить від внутрішньої ситуації. У росії ж у цьому плані все більш стабільно — є чітка диктатура кремля і від його позиції ніхто не збирається відходити. Там у них свій “патріотизм”, коли росіяни вже морально влаштувалися в нових реаліях.
Я впевнений, що потрібно посилювати суспільний тиск на росію через побудову якоїсь нової коаліції. Або ж потрібно підняти динаміку санкцій значно вище. Тому, що росія вже звикла до нинішніх санкцій.
Усі, хто хотів виїхати — виїхали, хто хотів там залишитися — залишилися. Для останніх усе вже є “новою нормальністю”. Якщо не зміниться щось у підходах, то ця війна триватиме й триватиме, навіть якщо США будуть і далі допомагати Україні.
Педантичність цивілізованого світу його ж сильно й гальмує. Адже щоб орієнтуватися на якісь вкрай жорсткі ходи, потрібно спочатку самим їх, скажу так, адаптувати і прийняти для себе.
Звідси й ця певна “слабкість” Європи — там дуже педантичні й не готові на вкрай жорсткі заходи. Так, Європа може розкритикувати, висловити заклопотаність, виявити стурбованість — і так далі, але далі цього йде не завжди у всіх країн.
Є санкції, так. Але, санкції — це ніби “ми щось робитимемо самі, без росії”. Це теж частина позиції, що європейські країни не братимуть участі з рф у якихось трансакціях, якихось угодах, комерційних зокрема й не будуть присутні на якихось ринках тощо.
Але, цього не достатньо. Я думаю, що можливі набагато агресивніші санкції. Це теж можна назвати “санкційним режимом”, але таким, де ти активно когось “збиваєш” замість того, щоб просто пасивно його “виключати з процесу”.
Ось, наприклад, я — член одного з приватних клубів. Там люди збираються, діляться думками та поглядами щодо політики, геополітики, економіки. І якщо в когось виникли серйозні проблеми або хтось закон порушив тощо — його просто виключають із цього клубу. Але це не означає, що він виключається з суспільного життя округу або штату.
Тож, іноді мають бути дуже жорсткі заходи, до яких ані психологічно, ані економічно просто не будуть готові російські платники податків. І ці заходи мають бути такими, щоб росіянам було б просто неможливо з ними змиритися і далі жити, як до того.
Напевно, тільки так можна реально вплинути на ситуацію. Інакше це затягнеться надовго.
Це вдарить не лише по політиці чи економіці України, а, що ще страшніше — відбудеться знищення, я б так висловився, сімейного та родинного юніту українського суспільства. Це не просто про те, що багато людей виїжджатимуть жити в інші країни. Це про те, що ті, які залишаться, вже будуть не тими і сім’ї будуть не тими. Будуть сім’ї, де багато моральних травм, горя, збоїв і проблем. І ось що може стати найтрагічнішим.
Гроші Україні, думаю, США дадуть. Зброю теж, я не сумніваюся. Але питання тут у тому, чи достатньо цього буде і що саме це змінить.
Так, природно, буде більше проблем на території росії, яка зазнаватиме й військових атак. Але, на жаль, коли немає реальних наслідків для агресора, то будь-які “занепокоєння” йдуть в нікуди.
Якби, приміром, коли було перше зосередження російських військ на кордоні Україною — ще у 2014-му році, й наслідки для росії були б у десять, двадцять чи тридцять разів сильніше, ніж вони були тоді — то, вочевидь, росіяни побоялися б іти на повномасштабне вторгнення в Україну. Усе тому, що окрім сили, на мою думку, росіяни ні на що просто не здатні реагувати.
Нагадаємо, раніше Адміністрація президента США Джо Байдена розпочала термінові переговори з союзниками про використання 300 мільярдів доларів активів Центрального Банку РФ для допомоги Україні.
Окрім того, у Міністерстві фінансів Сполучених Штатів Америки 20 грудня заявили, що переходять до наступного етапу посилення санкцій проти російських нафтових доходів, спрямованих на недопущення обходу “стелі цін” транспортування нафти з Росії морськими шляхами та посилення контролю за такими діями.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.