Візит МВФ до України – це ознака того, що є дуже великі шанси на отримання траншу – заступник голови НБУ ексклюзивно “Прямому”

Заступник голови Національного банку України Олег Чурій на “Прямому” у програмі “Подія” Миколи Вересня розповів про коливання курсу гривні, отримання траншу від МВФ та про перспективи зниження відсоткової ставки за кредитами.

Про коливання курсу гривні, завдання Національного банку та мільярди уряду Януковича.

– Є різні експерти. Вони там щось обіцяють. Насправді для багатьох експертів або “експертів” коливання курсу – це їх хліб. Так вони, напевно, нікому не потрібні, а так коливається – і вони роблять прогнози певні. Вони знають баланс попиту і пропозиції, вони розуміють, який курс буде. Кожен заробляє як може. Національний банк має завдання – досягнення низької стабільної інфляції. Насправді НБУ не має завдання утримання курсу на якомусь рівні. У нас насправді трішки інші завдання. В той же час ми розуміємо, що курс насправді впливає на інфляцію. Тому що якщо йде високе коливання, йде подорожчання імпортних товарів – це впливає на ціни всередині країни і це збільшує інфляцію. Україна – це країна, яка жила 20 з лишнім років в умовах так званого фіксованого курсу. Курс завжди носив дуже політичну ознаку. І насправді уряд Януковича завжди старався тримати курс дуже стабільним. Вони навіть робили певні махінації, щоб офіційний курс був дуже стабільним. Хоча реально ринковий курс був не такий стабільний. Але це була дуже політична річ. І ознакою економічної стабільності був курс. Хоча насправді курс не є настільки визначальним. Це одна зі складових економічної ситуації, але точно це не є ознакою, що економіка в нас росте, розвиваються якісь там технології, чи у нас збільшується добробут громадян. Я так не вважаю.
Курс – це насправді одна зі складових. І насправді ситуація така. Ми ж не друкуємо долари. Національний банк емітує гривню. У нас є досить-таки обмежені можливості для того, щоб тримати курс на якомусь рівні, навіть якщо би ми хотіли. При Януковичі до 2013 року для того, щоб втримати курс на одному рівні, витратили резервів на 40 мільярдів доларів. Уявіть собі. Валютний борг України – 46 мільярдів. Тобто за чотири роки країна витратила для того, щоб втримати курс на рівні 8, який був абсолютно економічно необґрунтований, витратили 40 мільярдів. Була стабільність, якщо дивитися на курс, – так, це була стабільність. Але чим це закінчилося? Закінчилося девальвацією, тому що курс на такому рівні не можна було втримати. Його можна було втримати тільки завдяки збільшенню валютних боргів, а потім і витратою резервів. А коли вже тобі гроші перестали давати, і витрачати було нема що… Я хочу нагадати, що початок 2015 року ми зустріли з резервами 5,5 мільярдів доларів. Це один із найгірших показників. Тобто відбувся такий, на жаль, дуже болісний, але перехід до плаваючого курсу. Тобто Національний банк відмовився від втримання валютного курсу. Тому що це не можна було робити ні з яких причин – у нас просто не було коштів. І насправді багато країн відмовлялися від фіксованого курсу тільки після криз: коли вони втрачали кошти, вони набирали боргів, вони розуміли, що це ознака, можливо, стабільності для більшості населення, але економічно це абсолютно невірний курс.

Про перспективи співпраці з Міжнародним валютним фондом

– МВФ – це велика міжнародна фінансова організація, і насправді всі її кроки, всі її дії розписані. Є певний алгоритм дій. І якщо МВФ офіційно повідомив про те, що в Україні з 6 по 19 вересня буде місія – це вже формально означає, що у МВФ вже є мандат провести фінальні переговори. Тобто це може свідчити про те, що по якимось питанням вже дійсно є досягнутий прогрес. Можливо, необхідно ще дошліфувати. Але я настроєний оптимістично. Я не хочу давати якісь шанси, але те, що місія приїжджає – це вже ознака того, що є дуже великі шанси на отримання траншу. Програма співробітництва з МВФ дає можливість проводити певні реформи, але реформи – це досить болісно: треба підвищувати тарифи, треба приводити певні ціни до ринкового рівня. Але МВФ завдяки своїм ресурсам, а також це не тільки ресурси МВФ, а це й ресурси інших міжнародних організацій, це і можливість Україні вийти на міжнародні ринки, – тобто ця програма дає можливість Україні проводити ці реформи менш болісні. Тобто ці ресурси досить-таки дешеві від МВФ. Дешевші насправді ресурси можуть бути і від міжнародних фінансових організацій – наприклад, від Світового банку, Європейської комісії – це досить-таки під низькі ставки. І завдяки цьому можливо провадити реформи менш болісно.

Про ціни на газ для населення

– Україна підписала договір з Міжнародним валютним фондом. Останній транш ми отримали за умови, що ціни для населення будуть – там певна формула зашита – постійно коригуватися до ринкового рівня. І якщо ми підписали певний меморандум, ми отримали гроші – напевно, необхідно виконувати свої зобов’язання. Інше питання – субсидії. Воно дійсно складне. Але, з іншої сторони, не може бути така ситуація, що люди, в яких будинок на тисячу квадратних метрів, вони платять за газ точно такі ж гроші, як і люди, які живуть бідно десь в селі. Це, чесно кажучи, проблема соціальної справедливості насправді.

Про перспективи зниження відсоткової ставки за кредитами

– Це є одна з цілей нашої політики – це зниження відсоткових ставок у майбутньому. Але зниження при умові, що інфляція також знижується. Насправді саме велике зло для економіки – це високі ціни, це висока інфляція. Вона насправді зменшує купівельну спроможність, вона найбільш негативно впливає на бідні прошарки населення. Тому що вони отримують заробітну плату, у них немає активів. При високій інфляції люди, в яких є активи – квартири або підприємства – вони ж в ціні ростуть. Тому при високій інфляції програють, як правило, бідні. Багаті стають ще багатішими, а бідні стають ще біднішими. Якщо говорити про нашу політику, то вона направлена якраз на досягнення низької стабільної інфляції, але ця політика – на сьогодні це політика високих ставок. Поки ми не задушимо інфляцію через високі ставки, у нас не буде можливості отримувати дешевих кредитів. Це трішки парадокс. Ставка по кредитам насправді складається з двох частин. Це ставка, яка може бути схожа на інфляцію або це витрати, які несуть банки, і вони платять вкладникам. Тобто вкладникам необхідно, щоб ставка по депозитам компенсувала інфляцію. Як мінімум, вона повинна бути на рівні або вище інфляції. Це одна складова. А інша складова – банки ж не благодійні організації. Вони хочуть заробити. І для того вони ставлять до ставки, по якій вони залучають кошти, так звану маржу. Але ця маржа – це не просто їх заробіток, це не просто їх прибуток. Насправді це можливий прибуток, але це і можливі збитки… Так от, банки захищаються високими ставками для того, щоб компенсувати свої ризики.

Про борги олігархів

– Можете представити, що в Україні приблизно 56% кредитів – вони не обслуговуються. В основному тут мова йде насправді про великий бізнес, про так званих олігархів. Тобто насправді з ними найбільші проблеми. Тому що в банків дуже мало проблем з малим бізнесом, з середнім бізнесом. У них зараз справи йдуть досить-таки непогано. З населенням короткі кредити в гривні найкраще обслуговуються. А от проблеми насправді з великим бізнесом, яким банки в свій час… Безумовно, вони напевно також в чомусь винні. Тому це називається необачною кредитною політикою. Вони їм дали гроші, а потім їм сказали: ми не хочемо повертати, давайте нам реструктуризувати. Тут нам один олігарх пропонує реструктуризувати кредити Національного банку, наприклад, під 0% чи під 0,1%. При інфляції, наприклад, під 8,9% це цікава математика виходить… Це не Нацбанк має подарувати, а це мають подарувати українські платники податків. Гроші, які ми заробляємо, ми платимо Міністерству фінансів як прибуток. А якщо нам по нашим кредитам платять 0,1% – значить, ми нічого не заплатимо. Тобто Міністерство фінансів не отримає гроші, і вони не будуть ці гроші витрачати на пенсії і заробітні плати. Ці речі насправді дуже сильно пов’язані.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.