Як офіцер, я повинен з честю служити народу України: історія військовополоненого моряка Сергія Попова
Це історія Сергія Попова, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” батьки та дружина розповіли історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.
Одеса, морський порт – абсолютно легендарне місце, яке легко впізнати з перших кадрів. Місце сили та місце глибокого смутку. Бо сюди досі не пришвартувався корабель Сергія Попова, хоча моряк обіцяв дружині скоро повернутись
“Тут ми з ним і познайомилися саме. І я пам’ятаю цей день, ранок, коли дзвонила моя мама, пропонувала, каже: “Там ось екскурсія буде на військові кораблі. Може, сходиш”. А мені так не хотілося нікуди виходити взагалі з дому в той день”, – згадує дружина дружина моряка Тетяна Попова.
Саме там на одному із військових кораблів Тетяна і побачила молодого моряка, а нині капітан-лейтенанта катера “Нікополь” Сергія Попова – веселого та кмітливого, проте із глибоким сумом в очах. Хлопець тільки-но повернувся з Криму.
Для українського військового моряка історія Сергія досить класична. У великій та неділимій Україні до 14 року питання, де навчатися морякові, навіть не стояло – всі їхали в наш Крим.
“До десятого класу вже в школі він вирішив, що він буде надходити на службу в Нахімовському академію. Для мене тоді це було сюрпризом, звичайно … Найближчим було Азовське море за 200 кілометрів від дому”, – продовжує згадувати матір.
Та хіба ж має значення відстань, якщо нею вимірюється дорога до мрії? Мрії, яка одного дня ледь не стала вироком. В Крим увійшли російські війська, які як цунамі зносили та стирали все українське, навертаючи до свого “русского мира” кожну живу істоту, кожного цивільного, та погрожуючи кожному військовому. Під ноги курсантів летіли українські прапори, а на плечі їхнього командування лягали нові, російські погони. Картина, яку стерти зі спогадів неможливо, але яка точно довела: маска зрадника клеїться далеко не до кожного. Цей вірус не прищеплюється до нас. Ця хвороба не торкнулся і Сергія Попова.
“Він сказав, що я давав присягу народу України і як офіцер повинен з честю її пронести і служити народу України”, – розповідає Лілія Попова.
Та на материковій Україні на хлопця та його родину чекала ще страшніша біда, велич якої не мине ще довгі десятиліття. Війна – слово, яке ми навіть вимовити боїмося – російським чоботом зайшла на кожне подвір’я Донбасу. А там серед тисяч хат – і дім Сергієвої мами, яка жила у селищі Докучаєвськ, у глибинці Донецької області, селищі, де нині проходить лінія розмежування, половину якого агресор перетворив на попіл. Та навіть втрата дому та переїзд родини з тимчасово окупованого Донбасу не зрівняється з новим болем Сергієвих близьких.
“Уже після того, як побачили цей сюжет, я тут же написала йому SMS: віддзвонись, будь ласка, якщо у тебе буде така можливість, хоч звідки. Але ця СМСка так до сих пір і не прочитана в телефоні”, – розповідає мама моряка.
Родина Сергія добре вміє все починати спочатку. Але як же змиритися з відстанню, яка ріже серце матері і дружині? Як пояснити малюкам Сергія – чотирирічному та дворічному сину – що тато у полоні?
“Я кажу, що тато у відрядженні, далеко, десь за кордоном, і в море немає зв’язку. Ну що я можу в такому віці ще їм сказати? Вони ще недостатньо дорослі, щоб говорити якусь правду, нехай і в легкій формі. Але, тим не менш, вони розуміють, що тата немає, тато так надовго ніколи не йшов. І вони постійно запитують”, – розповідає дружина Попова.
А тато, хай навіть в руках ворога та за тисячі кілометрів, проте спуску агресору не дає. 28-річний капітан-лейтенант катера “Нікополь” Сергій Попов вже кілька разів при особистому спілкуванні нагадував слідчому ФСБ, що він старший за рангом, тож росіянин має до моряка відповідно звертатися. Хлопець каже, що відпочиває у камері і нарешті вранці не чує крики командира. Це все ж, звісно, жарти, які вже не вперше рятують Сергія у скруті. Та головне, що, попри всі виклики долі, хлопець лишається абсолютно незламним і вірить, що вже дуже скоро особисто не тільки повернеться до родини, а ще й у рідний Донбас, і що та лінія розмежування, яка допоки ділить українські землі, залишиться лише невдалим жартом історії.
Читайте також: історію військовополоненого моряка Богдана Головаша.
Нагадаємо, у спецпроекті “Прямого” батько та мати нареченої Сергія Чуліби розповіли історію моряка, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.