Заступник міністра економічного розвитку Михайло Тітарчук на “Прямому”: з ЄС 69 угод – залучено 12 мільярдів євро
Чому зростання економіки та залучення інвестицій залежить від будівництва доріг та інших інфраструктурних проектів, як створення концесій забезпечить приплив коштів в Україну та яким чином можна залучити на державну службу фахівців.
Про це і багато чого іншого розповів у інтерв’ю Миколі Вересню на телеканалі “Прямий” заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Михайло Тітарчук.
– Грошей в світі море. Залучити їх дуже легко. Тільки треба знайти гарантії. Україна сьогодні знайшла механізми надання цих гарантій?
Всі чекають на певні гарантії. Особливо важливо, коли це державні гарантії. І, ми вважаємо, на сьогоднішній день це один з пріоритетів уряду. Ми почали цей процес в 2016 році – розробка законопроекту про концесію. Що це таке? Це один із ефективних механізмів залучення прямих інвестицій – як вітчизняних, так й іноземних.
Що відбувається? Треба приклад простий. Давайте візьмемо дорогу “Київ-Одеса”. Зрозуміло, що не всім подобається якість. Насправді суть полягає в тому, що, наприклад, кожен проект має проводити аналіз ефективності. Тобто це має бути прозорий тендер, де, наприклад, один із приватних партнерів, який виграв, йому віддається в управління на 20-25 років. Що виходить? Якщо ти, як громадянин України, хочеш їхати швидко і без ям, то ти платиш гроші – і їдеш. А якщо, наприклад, ти не хочеш платити, ти обираєш альтернативну дорогу, згідно з законопроектом, ти їдеш не з такою швидкістю через села, замість трьох годин – п’ять годин.
Що виходить? Концесієдавець безпосередньо відповідає за якість дороги. Тобто у нас відбувається баланс ризиків. Держава зі свого боку забезпечує… наприклад, якщо формула, що вдень має бути 38 тисяч машин, то є окупність. А якщо замість 38 тисяч 36, то держава компенсує. Тобто в цьому випадку ми гарантуємо інвестору, що на протязі, наприклад, 20 років у нього буде певна кількість автомобілів. Зі свого боку держава теж гарантує для наших громадян, що дороги будуть відповідати якості. Тобто, наприклад, якщо на протязі дня яма не буде залатана, то буде пеня або штрафні санкції. Це звичайний приклад.
Зі свого боку ми побачили, насправді у нас є статистика прямих інвестицій – але я вважаю, що це недостатньо. Державно-приватне партнерство просто цифрами: за 2016 рік з ЄС 69 угод – 12 мільярдів євро залучені.
– Державно-приватне партнерство і концесія – це приблизно те саме?
Концесія – це форма державно-приватного партнерства, де концесієдавець отримує плату від користувачів. Тому що, коли ми кажемо про державно-приватне партнерство, то там ще є держава. Тобто є управління власності. Це різні форми. На сьогоднішній день Туреччиною за останні 15 років 120 мільярдів доларів було залучено у формі державно-приватного партнерства. Простий приклад. Аеропорт “Стамбул” зараз вони будують – 36 мільярдів доларів залучено. В цьому році вони запускають. Пасажиропотік на сьогоднішній день 80 мільйонів – це Пекінський аеропорт, “Шарль де Голль” у Франції і Лондон. У них планують мінімально 120, з підвищенням до 200. Це буде найбільший аеропорт. І це все приватні інвестиції.
Якщо казати про Україну, ми розуміємо, що аеропорти, які в державній власності, їх два – це Львівський аеропорт і “Бориспіль”. Ми не можемо їх віддати у приватизацію, а можемо віддати у формі концесії. Тобто ми даємо в управління, але воно лишається в державній власності. Там просто визначається термін.
– Чому так мало цього?
Згідно транспортної стратегії, на сьогоднішній день, щоб модернізувати існуючу інфраструктуру, нам треба 35 мільярдів доларів. І питання – де їх взяти? Це є одна з форм, як можна долучити. Я вже не кажу взагалі про будівництво нової інфраструктури. Саме головне питання для нас було – як реально модернізувати соціальну сферу? Всі розуміють: лікарні, школи, дитячі садочки. Знову ж таки, приклад Туреччини. У них за п’ять років побудували приблизно 35 лікарень. Друга у світі по будівництву – це в Анкарі знаходиться. Теж державно-приватне партнерство.
– І яким чином Україну зробити в цьому сенсі привабливою?
Жодна економіка країни не може розвиватися без доріг, без інфраструктури. Це досвід наших близьких сусідів. Те ж саме було в Польщі – спочатку вклали гроші в дороги. Те ж саме зробила і Туреччина. Це поштовх. Як може з’явитися статистика по машинам, коли немає нормальних доріг? Бессарабія, Одеська область. Коли було піднято питання – а чи є сенс взагалі будувати “Рені-Одеса” – одна поважна людина каже, що там немає трафіку. А як він може з’явитися, коли там немає доріг. Вибачте.
– Я чотири роки тому їздив в Болгарію спеціально. І там немає трафіку, і там немає доріг, і там нічого немає. Це катастрофа.
Є гарна новина – вже є. Вже можна доїхати з Одеси до Рені за три години. Я в минулому році влітку спеціально інспектував. Реально, це чудо. І планується ще поромна переправа з Румунією.
– Правильно я розумію, що в першу чергу Кабінет міністрів розраховує на те, щоб залучати на дорожнє будівництво, на інфраструктурні ці історії?
Взагалі в пріоритеті стоїть розбудова інфраструктури. Це ж не тільки у нас дороги, а це й аеропорти, порти. Це комплекс. Навіть коли ми з’єднали Польщу “Інтерсіті”, у нас теж була погана статистика. Ми думали, що там не буде наповнення. Повні поїзди. Тут є дуже гарний прислів: навчаєшся, коли ти щось робиш. Якщо ми нічого не будемо робити, не вкладатимемо в інфраструктуру – жодного не буде інвестора.
Я був в Житомирі. Є німецька фабрика – 2500 наших фахівців-українців працює. Я задав питання: як у вас з логістикою? Вони кажуть: жодного дня ми не можемо зупинити, щоб вантаж простоював. Тобто відпрацьовується, наприклад, три пропускних пункти. Тобто настільки важлива дорога. У них, якщо один день збій доставки в Австрію або Німеччину – все, вони можуть втратити ринок. Тому інфраструктура – я вважаю, що це найгарячіше на сьогоднішній день.
– Таке враження, що рік буде бізнес-роком. Чи я правильно розумію, що багато законопроектів стосуються прискорення, пришвидшення, покращення умов, дерегуляція і ці всі речі?
Насправді, чесно кажучи, я в Україну повернувся в 2015 році.
– А де ви були?
В Африці 12 років. Працював з американськими і французькими компаніями. Там інша філософія. Насправді, те, що не було зроблено за 27 років, зараз це треба зробити за півроку або рік. Це суха статистика Doing Business – на сьогоднішній день ми входимо в топ-76. А колись було 151.
Зрозуміло, що дерегуляція є важливою, тобто це відміна застарілих законодавчих актів. За три Кабміни – 500 нормативних актів просто анулювали, які просто робили перепони для бізнесу. Ми розуміємо, що уряд має створювати умови, щоб бізнес почував себе комфортно. Зрозуміло, що це не тільки дерегуляції, а це багатогранна насправді сфера.
Пріоритетів багато – кожна сфера. Важлива промисловість, важливий агросектор. Важливо те, щоб у нас дійсно розвивалася пришвидшеними шляхами інфраструктура. І є ліміти. Тобто ми розуміємо, що ми маємо балансувати. Тому що на сьогоднішній день, коли країни… я не буду казати, що в такому стані. Але ми дійсно показуємо чудо. Тому що, якщо брати по ВВП, то 2015 рік був негативний – мінус 9%, інфляція 40%. Так, на сьогоднішній день є теж незадоволення. Але все ж таки є макроекономічна стабілізація.
– Чим більше нарікають люди, тим складніше доводити необхідність реформ. І якщо не буде позитивних зрушень, люди не будуть терпіти все життя. Якщо вони побачать, що є позитив, тоді вони дадуть ще уряду рік чи два, чи всій владі. Але воно постійно в такому стані “ледь-ледь”. І люди можуть сказати: ми більше чекати не хочемо.
Насправді реформи – це завжди важко, це завжди є негатив. Тому що відбуваються певні зміни, до яких люди… наприклад, їм незручно або вони вважають, що щось неправильно виходить. Реформа може спрацювати через два-три роки або через п’ять. Саме головне, моє суб’єктивне бачення – це якість життя. Коли людина розуміє, що в неї є робоче місце, незалежно, чи Київ, Чернігів або Одеса, або сільська місцевість, коли у нас якість освіти, коли у нас якісна медицина, коли ці сфери врегульовані…
Тому що фактично кожна сфера була неврегульована, і почали важкі реформи. І тоді, я думаю, люди скажуть, що дійсно щось відбувається. І дороги – теж важливо. Ми теж розуміємо, що у нас є столиця, і мають бути нормальні дороги, по яким буде не соромно тих же іноземців запрошувати. Тому що це лице країни.
– Які б дороги ви думали в першу чергу зробити відмінними?
Я думаю, що це питання не до Міністерства економіки. Звісно, це основні дороги, які нас об’єднуються з Євросоюзом. Це по-перше, в першу чергу, це транскордонні переходи. Зараз дуже багато нарікань, що у нас люди стоять в чергах – це треба врегулювати. Це не тільки в Польщі, а це ще й Румунія, Угорщина. Тобто транзитні дороги. І, звісно, сполучення з великими містами. А там далі вже йде на регіональний штаб.
– Які ще у вас є ідеї у вашому міністерстві? Дороги, інфраструктура, аеропорти. Що ще?
Лікарні, школи. Це теж на формі державно-приватного партнерства. Енергетичний сектор. На сьогоднішній день ми брали аналітику – у нас взагалі було 191 угода на формі державно-приватного партнерства. З них 156 – на формі концесії. Але всі були практично регіонального значення. Воно було застаріло. В принципі, ніякого тендеру не було. Тобто там один гравець, приватний партнер вигравав. Як правило, це ЖКГ. І, скажемо так, чуда ніякого не було. На сьогоднішній день у нас за 2017 рік – якщо ми правильно відпрацюємо економічне обґрунтування, аналіз ефективності – це приблизно 600 мільйонів інвестицій.
– Що це для людини, яка нічого не розуміє?
Дивіться. Якщо брати інфраструктурні проекти, якщо це порти, енергетичний сектор, атомні станції – це створення робочих місць. Тобто люди отримують роботу.
– А ми можемо сказати, на 600 мільйонів, скільки людей можуть отримати роботу?
Зараз я не готовий відповісти. Але, я думаю, коли ми дійдемо вже до фінальної точки технічно-економічного обґрунтування, у нас вже буде розуміння.
– Припустимо, все законодавство прийнято, все гаразд, міністерство відпрацювало, всі отримали нагороди – і який наступний крок?
Я вам скажу більше. Ми почали процес розробки законопроекту. Ми це робили разом з ЄБРР та міжнародними консультантами. У нас кожен місяць іноземні делегації з різних країн. Всім цікаво заходити на ринок України, проте всі чекають цього законодавства. І друга була проблема, з чим ми стикнулися, – це підготовка проектів. Є інвестор, є об’єкт, а посередині, хто має структурувати, робити аналіз ефективності – не було. Тому ми зараз теж почали процес тренування і підготовки кадрів. Тому що це є теж важливо. Не завжди Міністерство економіки може зробити все. Тобто в кожному ключовому міністерстві мають бути представники, які безпосередньо займаються концесією і державно-приватним партнерством. А потім у нас вже є офіси, які займаються інвестиціями, які мають промотувати: у нас є об’єкт – давайте на нього шукати інвестора.
Або, навпаки, приходить інвестор. У нас є “Енергетичний міст”, інвестиції 250 мільйонів – це великий консорціум європейських енергетичних компаній. Вони зацікавлені, щоб нас приєднати до енергетичної лінії з Євросоюзом. Але це не є умовою, що вони виграють тендер. Але для них є більше можливостей, тому що вони зацікавлені в цьому проекті і вони дають пропозицію. Це приклад.
– Для глядача те, що ви говорите, не зовсім зрозуміло. Як Україні сказати світу, що, хлопці, у нас тут вкладати гроші можна, й інвестиції ми раді бачити, давайте заходьте?
Я думаю, що це не тільки пов’язано з інфраструктурою чи інвестиційними проектами, а це комплекс, наскільки будуть захищені іноземні інвестиції. У нас же є інтелектуальна власність. І ми зараз відпрацьовуємо теж реформи охорони інтелектуальної власності. А це є прямий шлях до інвестицій. Тому що інвестиції, які заходять, іноземні, вони питають: а наскільки у вас захищена інтелектуальна власність? А, звісно, коли є порушення, мають бути суди.
Зараз є реформа. В цьому році мають бути створені спеціалізовані суди по інтелектуальній власності. Це теж дуже важливо. Тому що перший етап зробили, другий етап зробили реформи, з трирівневої на дворівневу – а як захищатися будуть? Тому що часто люди не йдуть сюди, тому що вони вважають, що це затягується і неефективно працює. Тому це такий ланцюг. Ми маємо створити умови, де інвестор може себе почувати комфортно, не стикатися з перепонами певних чиновників-корупціонерів, або, якщо є порушення, то ці порушення можуть швидко бути виявлені і захищені в українському суді.
Все йде в процесі. Я оптиміст насправді по природі. І зрозуміло, що все треба робити зараз повністю, кожну сферу. Тобто неможливо просто почати з чогось і не зробити друге-третє…
– Ви кажете: зробимо це, зробимо це, зробимо це. Де люди з новими головами, де ці люди? Це ж на кожну область треба поставити, на кожен район. Я вже не кажу про Київ.
Пане Миколо, в мене було все чудово, я міг би залишитися за кордоном, але я повернувся. Тому що я оптиміст і я вірю в нашу державу. Так, звісно, зараз дуже важкий період, але треба робити і важко працювати. Зрозуміло, що, може, не за рік буде це, але треба робити. І, повірте мені, об’єктивно в Україні дуже сильний потенціал людей. Дуже сильний.
– Тобто, якби вас призначили якимось міністром, ви через скільки місяців набрали б повний штат міністерства? Я кажу про абстрактне міністерство… Просто немає фахівців, немає людей, які здатні європейським чином створювати гарний продукт.
Вони є. Але зарплата має бути, щоб люди теж працювали. Я вважаю, що коли ми кажемо, що ми боремося з корупцією, то ми боремося з наслідками. А треба боротися з причиною. Зрозуміло, коли ти хочеш якісного фахівця в міністерстві, то має бути конкуренція з ринком. Тобто людина має розуміти, що він не просто попаде на державну службу, і це не просто повага або він робить для держави, а він має отримувати хоча б рівноправну зарплатню на ринку.
Є в цьому логіка. Людина може бути волонтером хай рік, пару – все, потім втомлюється, життєві питання стають на перший план. Люди у нас є. З власного досвіду я побачив, що у нас є молодь, дуже талановита, дуже розумна – їм просто треба допомагати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.