112 українців потрапили у грецьку в’язницю: розслідування “Закритої зони”

Десятки українських моряків опинилися в в’язницях Греції за звинуваченням у перевезенні нелегальних мігрантів. Грецькі суди не беруть до уваги аргументи обвинувачуваних громадян України і саджають моряків на значні терміни.

Навіть якщо українців випускають з тюрми достроково — їм не дозволяють повертатися на батьківщину до кінця терміну ув’язнення. Українцям доводиться жити на чужині без грошей та даху надо головою. Які кроки для захисту своїх громадян приймає України та як зараз почуваються засуджені в Греції українці — у програмі “Закрита зона” на телеканалі “Прямий.

Володимир Ар’єв: Сьогодні ми будемо говорити про море, але не про відпочинок, а про роботу. Уявіть, ви енергійний чоловік, сповнений ентузіазму і сил, маєте кілька тижнів вільного графіку. Приміром, бажаєте з користю для сімейного бюджету використати ці дні відпустки. Так, цілком ви можете – але втрапити ще й на гачок сумнівних роботодавців, які пропонують хороший заробіток та ще й побачити світ. В гіршому разі, ви – чоловік, який з усіх сил дбає про заробіток. А тому додаткових аргументів не треба. І вам пообіцяють плюс-мінус 2-3 тисячі доларів США за кілька тижнів мандрівки на яхті. Але халепа. Ось так вже для 122 українців така перспектива перетворилася на жах. Вони – у грецькій в’язниці.

Журналісти “Закритої зони” поспілкувалися з чоловіком, який у вільний від ковальства і музики час вирішив покращити фінансове становище. І, не очікуючи того, порушив грецький закон.

Петро Литвинчук, український бранець у Греції: Пришвартувалися до нашої яхти. Озброєні турки по ходу були. Розбудили нас, погасили ліхтарі на нашій яхті. З їхньої яхти почали перегружатися пакистанці. 63 людей. Це катастрофа. Телефони у нас позабирали. Вони всі позабивалися в трюм, всередину. Там ніби було звідки сигнал SOS подати, але доступу до нього у нас не було, так як вони нас туди просто не пускали. І ці турки нам наказали, ми так поняли, по-англійськи – “go to Italia, go to Italia”.

Мирослава Ільтьо, журналіст: Франківчанин Петро займався музикою та ковальством. Почувши пропозицію роботи на яхті, яка б мала возити туристів по узбережжю Туреччини, радо погодився. Поєднати мандрівку морем і хороший заробіток – мрія. На превеликий жаль, інтерв’ю з чоловіком записуємо із в’язниці.

Петро Литвинчук: Це була не компанія, а це був випадковий знайомий, який влився в нашу компанію. Такий собі музикант з Грузії. Якось він з’явився в Івано-Франківську, влився в нашу неформальну компанію музикальну. У нас там творчі люди. Подружив з нами деякий час, і потім одному хлопцю, потім мені запропонував такий вид підробітку – возити туристів на узбережжі Туреччини.

Мирослава Ільтьо: Йшлося про три тижні плавання на яхті та 2,5 тисячі доларів кожному. До того ж, звучала обіцянка офіційного контракту. Начебто документ підписати мали вже в Туреччині. Роботодавці не поскупилися навіть на квитки на літак.

Прибувши до Туреччини чоловіки ще кілька днів чекали на яхту, якою невдовзі мали керувати. Жили вже в оплачених номерах у місцевому готелі. Щойно яхта з’явилася, їм провели інструктаж, як користуватися всіма приладами та керувати яхтою. Виявилося, Петро та Сергій – єдині члени екіпажу. Їм задали координати по GPS, вказали точку на карті, звідки треба забрати туристів. Мовляв, їхня яхта зламалася, і цих людей потрібно відвезти до Мармарису.

Чоловіки вирушили в своє перше самостійне плавання. Задана точка на карті виявилася місцезнаходженням іншої яхти – переповненої біженцями з Близького Сходу.

Петро Литвинчук: Десь на третій чи четвертий день подорожі нас затримала берегова охорона. Я їм подавав знаки, що ми в небезпеці, що в них зброя є, вони нас контролюють… Не годували, нічого. Зразу на допит. Як тільки нас привезли, ми з моря голодні-холодні і змерзлі, чесно кажучи, в полуобморочному стані були – зразу допит. Дали перекладача, який ледве російською розмовляв. І свідчення записували зі слів слідчого. Я слухаю, а потім дивлюся на слідчого, а він просто пише те, що каже перекладач.

Мирослава Ільтьо: Не так давно Греція просила допомоги в ЄС у боротьбі з нелегалами. Впоратися з потоком біженців з боку кордону з Туреччиною намагається, вдаючись до жорстких методів. Строки ув’язнення у 180 та 200 років – грецька реальність. Проблема – що це реальність для багатьох українців, які порушили суворий грецький закон. Правозахисники вважають, що міра покарання не відповідає вчиненому злочину. Жертвами стають ті, хто спокусилися на відносно невеликий заробіток. Організатори нелегальної міграції, які заробляють мільйони, поза увагою правоохоронців.

Ігор Руденко, адвокат: Більш-менш відома інформація, скільки коштує перевезення на “чорному ринку” для мігрантів з Туреччини на Італію: сума називається приблизно 5 тисяч з людини. Тобто з 50 чоловік – порахуйте самі. Четверть мільйона доларів отримує той, хто їм обіцяє це.

Мирослава Ільтьо: Халепа, в яку втрапили музиканти Петро та Сергій, – одна з багатьох. Українців у грецьких тюрмах – понад сотню… Захищати своїх громадян, які потрапили в халепу за кордоном, – обов’язок української держави в особі Міністерства закордонних справ. Однак з цим є проблеми. Наприклад, у Греції з 2016 року немає посла України. Шанс для вже засуджених українців бути помилуваними є – потрібно звертатися до апеляційної або ж касаційної інстанції. Це давало б можливість звернутися до Європейського суду з прав людини.

Петро, з яким ми мали нагоду спілкуватися з місць неволі, застерігає інших від такої ж участі. Адже перевезення нелегалів – аж надто прибуткова справа, щоб замовники не продовжили набирати нові і нові екіпажі.

Петро Литвинчук: Я на таку роботу я би точно не пішов… Я хочу, щоб ця інформація якось розповсюдилась, щоб наші хлопці більше не попадалися на цю вудочку.

Василь Кирилич, дипломат: Я двічі відвідував Грецію з цього питання – в березні і в червні – щоб зрозуміти масштаб проблеми, спробувати провести переговори з грецькою стороною з питання можливого пом’якшення, врегулювання цієї проблеми. Я провів серію переговорів з генеральним прокурором, в Міністерстві юстиції, з місцевими прокурорами, відвідав українців, які утримуються в закладах тримання. На жаль, маю повідомити, що в усіх грецьких тюрмах є українці.

Проведені переговори в Міністерстві юстиції і в Міністерстві закордонних справ, як і в Генеральній прокуратурі, дають підстави думати, що ми можемо говорити – і я попереднього тижня звернувся до Міністерства юстиції України – з питання започаткування процесу підготовки двосторонньої українсько-грецької угоди чи договори, який би міг надавати право цій категорії громадян України, які звільнені умовно-достроково, повертатися до України.

Що би це мало означати? Є окрема група українців, які засуджені на 10 років, але вони відбувають два роки, після цього їх звільняють. Правда, із забороною повернутися до України. Отже, вони залишаються в Греції, вони зобов’язані час від часу з певним регулярним графіком реєструватися в органах поліції. Але постає питання: місце проживання, засоби проживання. І таким чином у пошуках засобів для проживання українці знову можуть переступити межу і повертатись туди, звідкіля прийшли.

Судячи з тих консультацій, які були проведені з генеральним секретарем Міністерства юстиції Греції, це могло би тривати протягом півроку. Його думка була така, що ми могли би впродовж піврічного терміну укласти рамкову угоду, яка би визначало право українців, умовно-достроково звільнених, для повернення до України. Отже, це є питання, яке потребує активних консультацій між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Греції.

Таміла Ларіна, радник уповноваженого з прав людини: Офіс омбудсмена і особисто омбудсмен – наразі дуже переймаємося цією проблемою. Тому що, ще коли Людмила Денісова була народним депутатом, саме до неї звернулися родичі потерпілих моряків за допомогою. І з того часу ми постійно займаємося цим і постійно вживаємо якихось заходів. Проте це дуже складно. І я все-таки наполягаю, що права українців порушуються там. По крайній мірі, зокрема, ті, хто до нас звертався, то всі скаржаться на те, що перекладачі не володіють мовою, переклад не забезпечується. Тобто вони підписують – вони не знають, що вони підписують: і на досудовому слідстві, і навіть у суді. Останні два випадки, які ми знаємо, – це те, що навіть перекладач невірно переклав вирок суду. Аж до такого…

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.