Ми прийняли виклик і гідно тримаємо удар: третій рік Україна дивує світ

Джерело: Facebook-сторінка автора

Для мене зі Світланою Друзенко повномасштабне вторгнення орди не стало несподіванкою. Три роки тому я, як тільки міг, попереджав співгромадян, що треба готуватися до великої війни, а не до шашликів. Ті, хто почув, потім дякували.

Тому ПДМШ став одним із перших підрозділів, що розгорнувся і почав працювати ще в лютому 2022. Першому пацієнту під час повномасштабки ми надали допомогу 28 лютого, коли тимчасово перетворили офіс Міжнародний фонд “Відродження” на першу базу ПДМШ в перебігу великої війни. Досі певний, що це був найкращий проєкт “соросят” за всі роки їхньої провальної стратегії культивування в Україні тепличних активістів та експертів (в лапках і без), які дуже погано переносять умови дикого світу хижаків, в який нас повертає путін, а віднедавна – і Трамп.

Ми прийняли виклик. Коли наші друзі й вороги давали Україні від трьох днів до трьох тижнів. Відтоді минуло три роки. Ми досі стоїмо і не плануємо капітулювати. Як би важко не було з такими “стратегічними партнерами” і з такими власними “лідерами”. Ми тримаємо удар, бо це наша країна. І ми її нікому не віддамо. Ані путінським ординцям, ані трампівським мародерам, а не своїм покидькам.

За три роки ПДМШ з шістьох відчайдухів, які прямували на Схід, повертаючись до напівоточеної столиці, назустріч справжньому цунамі біженців, яке сунуло на Захід, – перетворився на один з найбільш ефективних медичних підрозділів на фронті.

За ці роки ми рятували життя в Києві, Ірпені, Бучі, Гостомелі, Бородянці, на Житомирщині, Харківщині, Миколаївщині, Донеччині, Луганщині, Сумщині. Ми працювали в Сєвєродонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Часовому Яру, Костянтинівці, Словʼянську, Лимані, Рай-Олександрівці, Великій Новосілці, Грушівці тощо, тощо, тощо..

Через добрі руки наших медиків-добровольців пройшло понад 47 тисяч пацієнтів, військових та цивільних. Ми плакали від безсилля, коли бачили, як помирають поранені діти, і раділи, коли вдавалося воскресити здавалося б безнадійного українського захисника. Ми будували власні бази на фронті й у тилу, переживали обстріли, тікали від дронів, налагоджували звʼязки з військовими частинами, намагалися вивести зі стану перманентної байдужості міністра охорони здоровʼя, сварилися і мирилися з Командування

Медичних сил Збройних Сил України.

Ми працювали з виробниками, аби в нас зʼявилися унікальні медичні автівки. Ми налагоджували взаємини з донорами, які ці автівки оплачували. Ми діджиталізували наш облік і запроваджували нові стандарти прозорості та підзвітності. Майже щомісяця ми проводжали наших побратимів та посестер до різних підрозділів Сил оборони України. Але не зупинялись.

Проти нас відкривали кримінальні справи на батьківщині та виносили “судові вироки” в проклятому оркостані. Але ми йшли вперед.

За цей час наші добровольці отримали десятки державних нагород та відомчих відзнак.

Ми весь час експериментували, помилялись, падали, але щоразу підводились і простували до мети – нашої спільної перемоги. Бо це наша земля. І вона належить нам. І ми її нікому не віддамо. Ані путінським ординцям, ані трампівським мародерам, ані своїм покидькам.

З Днем Українського опору всіх тих справжніх, на яких тримається Україна. Бо ми не зрадили. І не зрадимо!

Слава Україні!!! Слава українським героям!!!

Як відомо, 24 лютого виповнюється три роки з початку повномасштабного російського вторгнення. Кремлівський диктатор Володимир Путін оголосив про початок так званої “спеціальної воєнної операції” з метою “демілітаризації” та “денацифікації” України. За кілька хвилин російські ракети з території Білорусі та тимчасово окупованого Криму атакували українські аеродроми та військові об’єкти по всій Україні. Російсько-українська війна, розпочата РФ у 2014 році, перейшла в нову гостру фазу.

Росіяни розраховували на блискавичне захоплення України, адже були переконані, що українці чекають на росіян із хлібом-сіллю. Але насправді з перших годин вторгнення армія агресора зустріла шалений спротив не лише бійців ЗСУ та Національної гвардії, а й пересічних громадян, об’єднаних в загони територіальної оборони, добровольчі формування територіальних громад, волонтерські організації.

У перші місяці війни світ вражали факти, коли жителі міст у Харківській чи Чернігівській областях виходили на вулиці та площі, без зброї зупиняючи російську військову техніку. Коли в окупованих Херсоні, Енергодарі, Мелітополі більше місяця не припинялися акції протесту під українськими прапорами. Коли кияни чи одесити збирали пляшки і наповнювали їх коктейлями Молотова. Коли люди голіруч захоплювали окупантів, бронетехніку, зброю і здавали все це ЗСУ. Таких прикладів боротьби й героїзму українських цивільних чимало.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.