Прикордонник Колмогоров на “Прямому”: ми діяли згідно наказу, щоб там не розказували працівники прокуратури
Український прикордонник Сергій Колмогоров та його побратим Сергій Ляшенко розповіли в ефірі “Прямого” про обставини інциденту, що стався три роки тому під Маріуполем та призвів до загибелі цивільної особи.
Військовослужбовці також розповіли, як ставляться до українських військових у судах Сходу України та подякували усім, хто підтримав Сергія Колмогорова після його неоднозначного засудження до 13 років позбавлення волі.
– Сергію, по-перше, я хочу вас привітати з тим, що вас все ж таки відпустили з-під варти. Чи відчуваєте ви себе на сто відсотків вільною людиною?
Сергій Колмогоров: Це маленька, але перемога. Але ще не до кінця.
– Як ви дивитесь в майбутнє цієї справи? З оптимізмом?
– Я думаю, ми переможемо все-таки.
– Щодо деталей цієї справи. Спочатку у багатьох джерелах, які писали про цю справу, там фігурував блокпост. Скажіть, це правильне слово?
– Ні. Насправді це був пункт технічного спостереження. Тобто, стратегічний об’єкт, на якому був посилений режим охорони. Це наші очі у морі. І ми охороняли безпосередньо цей стратегічний об’єкт. Тому …
– Ви абсолютно чітко виконували всі свої установчі інструкції? І часу на те, аби вагатися або робити так, або інакше, у вас не було, і так немає бути взагалі? Беручи до уваги особливо той факт, що все це відбувалося у 2014 році, коли Маріуполь був під серйозною загрозою. Так? Це була зона особливого призначення.
Зона особливої уваги.
– Вас було дев’ятеро? Включно з вами, чи ви плюс ще дев’ятеро.
– Плюс я.
– І коли ви побачили ту небезпеку у вигляді цієї машини, ви одразу почали діяти у відповідності…
Сергій Колмогоров: Ми діяли згідно 200-го наказу. І як би не розказували працівники прокуратури, що ми не виконували якісь вимоги, не стріляли вгору, – це все їх надумана історія.
– Згідно цьому 200-у наказу, інструкції, ви ухвалюєте рішення: стріляти чи не стріляти. Правильно?
– У тому випадку – так. Конкретно кожен прикордонник виконує … точніше, приймає для себе, виключно для себе рішення.
– І ви ухвалили таке рішення?
– Я прийняв рішення затримати машину шляхом її пошкодження. Тобто, ні про які надумані ось ці слова прокуратури, що я стріляв …
– Умисно.
– Абсурд ситуації. Я стріляв по колесах, радіатору, по капоту. Не було ніякої ідеї стріляти у пасажира. Абсурд ситуації полягає в тому, що який умисел мені стріляти у пасажира, якщо цим я не виконаю свою бойову задачу.
– З якої відстані ви стріляли? Приблизно.
– Приблизно починалося десь близько до 50 метрів. Плюс-мінус.
– І об’єкт як себе поводив?
– Об’єкт дуже швидко на нас …
– Дуже наближався.
– Так.
– Це місце, ця машина… постійно їздили машини? Чи це була унікальна ситуація, що там з’явилася ця машина?
Андрій Ляшенко: Ви прекрасно знаєте, 14 рік, в Маріуполі за фактом якраз в той день був обстріл Східного району Маріуполя. Особисто мене там не було.
Сергій Колмогоров: Машини там не їздили, взагалі ніколи не їздили. Недалеко від нас перебувала житлова зона. Але машин ми не спостерігали.
– І тут раптом вона з’вляється?
– Вони приїхали, зупинилися.
– Тобто ви бачили, як вони туди потрапили в те місце, ви бачили там якусь машину?
Сергій Колмогоров: Ми бачили цю машину. Він зупинився. Виходив він з машини один, розмовляв по телефону, позаду машини, пригинаючись.
– А чого він вийшов, не зрозуміло.
Сергій Колмогоров: Я не знаю. Я не маю такої інформації.
– Тобто ви все могли спостерігати? Тобто відстань дозволяла вам.
Сергій Колмогоров: У нас був “секрет” (прикордонний наряд у складі двох і більше прикордонників, який призначається для прихованої охорони певної ділянки місцевості на ймовірному напрямку руху порушників – “Прямий”) у складі двох осіб, двох прикордонників. Вони передали інформацію командиру. Командир дав команду перевірити документи. Ні більше, ні менше. Коли вони вийшли, вони представилися. Людина почала відходити від машини, підніматися в бік нашого …
– Ці двоє людей, котрі пішли на перегляд документів?
Сергій Колмогоров: Вони представилися. Вони представилися, як годиться: “прикордонний наряд, зупиніться”. Що робить в результаті ця людина? Він розвертається, тікає до машини, сідає в машину та їде. І якраз ми перебували з моїм напарником в кінці цієї ж дороги, і ми вже тоді розуміли, що, по-перше, водій порушив вже, як мінімум, один закон. Він не виконав законні умови прикордонного наряду.
– Цей Андрій Рожков, чия дружина була застрелена, він казав про те, що він абсолютно точно знає, як поводити себе у цій зоні. Тому що він сам дончанин, і приїхав у Маріуполь. Тому його поведінка принаймні незрозуміла. Щонайменше.
Сергій Колмогоров: Ми так і не змогли уточнити, дізнатися причину такої поведінки. Це для нас залишилося таємницею. В принципі, судді не наполягали для конкретики.
– І вони їдуть поспіхом, як я розумію, зустрічають вас. Відкриваєте вогонь. І потім що?
Сергій Колмогоров: “Секрет” робить попереджувальний постріл вгору. Відпочатку вони вже попередили. Але водій проігнорував друге вже попередження. Тому що було словесне. Потім постріл попереджувальний вгору. І людина ця помчала далі. І швидкість там була не 30 кілометрів. Повірте мені. Швидкість там була близько 50 кілометрів.
– Отже, ви стріляли, всі дев’ятеро. Машина зупинилась внаслідок цих пострілів.
Сергій Колмогоров: Давайте зараз говорити по конкретиці. Наряд, двоє … як правильно сказати, ми перегороджували шлях. Відповідно, ми виконали. Я знаходився під ліхтарним стовпом – виключно для того, щоб мене було видно добре. Я усвідомлюю прекрасно, що я роблю. Я не перший рік в армії. Вартову службу я знаю прекрасно.
– Машина рухалася в напрямку вас?
Сергій Колмогоров: Так.
– І навіть тоді, коли вже було два попередження, цей чоловік, який перебував за кермом, він пришвидшився?
Сергій Колмогоров: Так. Я махав рукою, в надії, що мене водій побачить. Я під ліхтарним стовпом, темно, мене видно. Він зобов’язаний був мене бачити. Кричав – безрезультатно. Ми зробили попереджувальний постріл вгору. Це все, щоб ви розуміли, це дуже швидко відбулося. Для нас час трошки затягнувся.
Андрій Ляшенко: Щоб ви розуміли, там же говориться про ділянку в сто метрів, що машина проїхала.
– Відстань яка була?
Сергій Колмогоров: Відстань від початку до зупинки було приблизно 470 метрів. Я думаю, що людина могла б усвідомити.
– Міг би зорієнтуватися. Тим більше, якщо людина ця наполягає на тому, що він знає, як себе поводити.
Андрій Ляшенко: Я хочу додати з приводу стрілянини, так, умисне вбивство. Якби у всіх бійців була мета вбити – вони б стріляли в водія. Якщо так розібратися. Сенс стріляти … Тим більше, вони не могли бачити.
Сергій Колмогоров: Я на суді заявляв: ви мені поясніть умисел, який у мене був умисел здійснювати стрілянину по пасажиру?
– Звичайно, ми всі це розуміємо.
Андрій Ляшенко: “Тим більше, не знаючи, був він там чи ні”.
Сергій Колмогоров: Мені задає питання суддя: “Причина його поведінки, чому ви так зробили?” Кажу: “Я не знаю, хто знаходився в машині. Ми не змогли ідентифікувати з причини, зрозумілої для всіх …” тому що він втік. Він спробував втекти. Це порушення йде Кримінального кодексу, як мінімум.
– Коли все це відбулося, потім, звичайно, вас викликали на дізнання, вам ставили запитання. І психологічний тиск був. Так само, я так думаю, така ж сама процедура відбувалась і з вашими дев’ятьма колегами-прикордонниками.
Сергій Колмогоров: Допитували більше, звичайно людей.
– А скільки було взагалі опитано людей?
Сергій Колмогоров: Людей 12, напевно. Я зараз точно не скажу кількість. Опитували всіх. Опитували командира, опитували безпосередніх учасників.
– Чи відчували ви тиск на свою адресу?
Сергій Колмогоров: Ви знаєте, ні. В той момент чомусь я навіть цього і не відчував, що на мене тиснуть. Словесно були трохи.
– Ви відповідали, і кожного разу, коли вам ставили ці ж самі запитання, ваша відповідь була завжди одна і та сама?
Сергій Колмогоров: Одна і та ж. Одна і та ж відповідь.
– Не було плутанини в показаннях?
Сергій Колмогоров: Якщо я кажу правду, я буду дотримуватися цієї правди.
– А детектор брехні застосований був?
– З приводу детектора брехні я скажу. Я подав клопотання в суді на проведення психофізіологічної експертизи із застосуванням комп’ютерного поліграфа, щоб провели експертизу не тільки … щоб не тільки я пройшов, а пройшов також і цей нібито потерпілий, і свідки. Мені відмовили. Сказали: немає жодних законних підстав для цього. Якось у нас так вийшло. Ви зрозумійте, всі клопотання, які я подавав, вони були відхилені.
– А ще Які клопотання ви подавали?
Сергій Колмогоров: На автотехнічну експертизу, на балістичну експертизу з приводу гільз. Тому що з гільзами дуже сильно було не зрозуміло. Ситуація, розумієте … Гільзи знайшли через два місяці після того, як ми віддали в прокуратуру зброю. Це, як мінімум, підозріло. І через сім місяців після того, як стався цей інцидент. Вони були у дуже хорошому стані.
– І це вас насторожило?
Сергій Колмогоров: З осені по весну пролежали ці гільзи. У чому ще ситуація? Вони знайшли там 42 гільзи. Припустимо. Але вони лежали в однакових умовах. Але тільки вісім з них не змогли ідентифікувати, тому як вони були іржаві. А решта чомусь були в чудовому стані. Трошки лак був.
– І ви як людина військова можете запевнити про те, що такого бути просто фізично не могло.
Андрій Ляшенко: Звичайно, ні.
Сергій Колмогоров: Я вам скажу більше. Після апеляції в терміновому порядку гільзи були знищені співробітниками прокуратури.
– Але в матеріалах справи все це зберігається?
Сергій Колмогоров: Так, я сподіваюся. Тому як в досудовому розслідуванні у мене зникла рівно половина. Знову ж таки, ніхто не зміг відповісти на питання: куди поділася половина справи.
Андрій Ляшенко: Там дуже багато порушень.
– А судді не мінялися?
Сергій Колмогоров: Ні. Змінювалися лише прокурори.
– Що відбувалося безпосередньо після того, як машина зупинилася? Ви підбігли. І що ви побачили, що сказав цей чоловік? Що ви бачили? І друге питання. А навіщо, як ви думаєте, це суддям і прокуратурі? Навіщо їм 13 років вам давати?
Сергій Колмогоров: Машина зупинилася, вперлася в стовп або, точніше, врізалася. Колеса ми пробили в будь-якому випадку. Тому що на місці огляду там чіткі були сліди того, що протектора не було. Потягнуло це машину. Ми, відповідно до своїх правил, дотримуючись пересторог … я підійшов, мене прикривали. Я чітко скомандував вийти, хто б там не перебував. Я був тією людиною, якого цей потерпілий в суді не зміг впізнати. Він чітко сказав: я цю людину бачу в перший раз в житті. Ось так. Черговий маразм ситуації.
Відповідно, людина вийшла через певну кількість часу. Я чітко не пам’ятаю. Швидко, секунди 4-5, може, більше. Вийшов. Ми відвели його від машини недалеко. Як він говорив, дуже далеко відвели. 10 метрів. Поклали на травичку.
– Обличчям вниз?
– Як годиться. Звичайно. Я підійшов до машини, побачив жінку в темряві. Викликали медиків, викликали наряд. Вони швиденько спустилися, провели заходи з охорони самого місця. Викликали співробітників міліції. Все як годиться.
– А що сказали медичні працівники? Вона вже була мертва тоді?
Сергій Колмогоров: Ні. Щоб ви розуміли, вона ще шість годин жила.
Андрій Ляшенко: Я ще хочу уточнити з приводу швидкої допомоги. Зі свідчень своїх бійців, саме Сергій і викликав зі свого телефону швидку допомогу.
Сергій Колмогоров: Так. Я якийсь незрозумілий вбивця.
– Я так думаю, це має зберігатися у справі.
Сергій Колмогоров: Це є. Але ніхто не чув. Вони не хотіли мене чути.
– Просто зрозуміло те, що ви повністю виконали свої установчі обов’язки, включно до виклику швидкої допомоги. Правильно?
Сергій Колмогоров: Так.
Андрій Ляшенко: У цій ситуації, якщо міркувати з боку, якщо взяти навіть мене, мені бути зацікавленим, щоб дістати свого друга з цих лап, то я бачу, що Сергій вступив як професійний військовий. І в той же момент він показав свої справжні людські якості, коли побачив, що дівчина поранена .
– Швидко приїхала швидка допомога?
Сергій Колмогоров: Відносно так. Може, півгодини. Я вже в цей момент не перебував там. Коли прийшла додаткова група з командиром, мені дали команду, я пішов на пункт технічного спостереження, здав автомат, сів і написав звіт, рапорт про те, що сталося.
– А навіщо, як ви думаєте, це прокуратурі і суду? Навіщо вам давати цих 13 років? Що там у них в головах було?
Сергій Колмогоров: Я не знаю, що у них в голові. Я знаю упереджене ставлення до військових в маріупольських судах. І не тільки в маріупольських, а й, скажімо так, в більшості судів, які знаходяться … У Бахмуті таке ж відношення до військових з боку судів.
– Це ви просто знаєте якісь інші випадки аналогічні і кажете, що так само?
Сергій Колмогоров: Я в СІЗО сидів в Маріуполі в камері з військовими. У нас були всі військові. Тому ми спілкуємося, ділимося своїми переживаннями. Тому я не єдина людина, до якої було таке ставлення з боку саме прокуратури. Це гарантовано. І з боку саме судів.
– І ніхто не розуміє, чому це? Є якісь здогадки, чому це так?
Андрій Ляшенко: Всі чудово знають, що у нас неоголошена війна йде з Росією. І на інформаційну війну витрачається не менше грошей, ніж на боєприпаси з того боку. Це взаємопов’язано в будь-якому випадку.
– Ви це пов’язуєте з тим, що люди не мають доступу до ЗМІ українських і здебільшого дивляться російське телебачення?
Андрій Ляшенко: Під інформаційною війною йдеться не тільки про телеканали.
Сергій Колмогоров: Ймовірно, є родичі на окупованій території .
Андрій Ляшенко: Тобто, є як маніпулювати.
– Постраждала сторона звідти.
Сергій Колмогоров: Невеликий засіб тиску. Ми не маємо права зараз говорити. Ми можемо припускати.
– Тобто прокуратура і судді, ви підозрюєте, налаштовані проросійськи?
Сергій Колмогоров: Припускаємо.
Андрій Ляшенко: Ми не говоримо повністю за всіх суддів.
Сергій Колмогоров: За всіх ми не можемо. Конкретно у моєму випадку було 100 відсотків упереджене ставлення.
– Радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк відкрито демонстрував свою позицію щодо того, що він на вашому боці. Чи додавало вам сил і надії вірити в те, що суд буде по відношенню до вас справедливим?
Сергій Колмогоров: Справедливий і об’єктивний. Коли я побачив всіх людей, які прийшли на мою підтримку, сил додалося дуже-дуже.
Андрій Ляшенко: Зорян Шкіряк або ще хтось. За фактом всю підтримку зробив народ, в першу чергу. Але є депутати, Які нам допомагали.
– Чи можете ви назвати імена, від чистого серця? Можливо, подякувати.
Сергій Колмогоров: Я прошу вибачення, зачитаю. Всіх людей я не пам’ятаю. В першу чергу, я хотів би подякувати Оксані Сироїд, Тарасу Пастуху, Ірині Фриз, Ірині Геращенко, Андрію Тетеруку, Михайлу Бондарю, Максиму Діжечку, Марусі Звіробій, адвокатам моїм – Олександру Притулі, Оксані Муравській, Андрію Стельмащуку. Громадській організації “Стоп Терор”, особисто Семену Кабакаеву. Благодійному фонду “Мир і Ко”, особисто Мирославу Гаю. Громадській раді при адміністрації Держприкордонслужби та особисто Константинову Валерію Валерійовичу, “Інформаційному напалму”. А також моєму другові, побратимові, що представляє громадську організацію “Об’єднання бійців-реформаторів” Андрію Ляшенку. І також всім моїм побратимам, які все-таки повірили в мене, повірили в те, що все-таки правда за мною. Всім депутатам міської ради, які також мені допомагали. Маріупольським волонтерам, бердянським волонтерам. Всім-всім людям, які не відвернулися від мене. Перераховувати дуже-дуже довго.
Андрій Ляшенко: Можна ще з приводу подяки додам. Коли з боку подивитися, все одно треба і сказати спасибі окреме генеральному прокурору, який пішов нам назустріч.
Сергій Колмогоров: В обов’язковому порядку.
Андрій Ляшенко: Також і головнокомандувачу, який теж заявив в” Фейсбуці”, що він за цим стежив. Якщо вже нас, звичайних маленьких людей, починають бачити зверху – я думаю, це вже йде якийсь перелом у нашій країні. Я сподіваюся , що ситуація буде переломною. тобто ми заживемо нарешті в Європі.
Нагадаємо, 6 листопада Вищий спеціалізований суд скасував вирок прикордоннику Сергію Колмогорову, якого раніше засудили до 13 років позбавлення волі.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.