Про відповідальність та скорочення кількості телеканалів: член Нацтелерадіо Сергій Костинський дав “Прямому” ексклюзивне інтерв`ю

Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Сергій Костинський в інтерв`ю Миколі Вересню на “Прямому” говорив про конкурс щодо ліцензії на загальнонаціональне мовлення, проблеми вітчизняного медіа-ринку та важливість відповідальності у тележурналістиці.

– У мене є “жлобське” приватне питання страшне. Тут працює багато людей. З деякими з них я працював на “Радио Вести”, яке ви вдало закрили, викинули на вулицю людей. Ми живемо, а за три місяці нам наш роботодавець колишній не заплатив. І на це наплювати Національній раді?

– Мені особисто – ні. Але я не знаю, як на це вплинути.

– Подумайте.

– Давайте будемо відвертими. “Вести” нікуди не ділися. Вони продовжують працювати. Певну оптимізацію штату вони зробили, але продовжують мовити в Дніпрі. Втратили ліцензії в Києві та Харкові.

– Але це вже не ті “Вести”. Давайте перейдемо до “112 каналу”.

– “112-й” сьогодні зібрав своїх співробітників. Вони стояли під Нацрадою, вимагали, щоб Нацрада надала цю ліцензію цифрову, щоб свобода слова була в Україні. У нас просто ж немає свободи слова, а вони вимагали, щоб вона з’явилася.

– Це є уособлення свободи слова – “112 канал”. Всі решта каналів – це так, просто додаток.

– Звичайно. Тому вони показали приклад, як треба боротися за свої права. Тобто більше громадської активності треба – і вас підтримають. Чим більше щирості у своїх вимогах. Можливо, і “жлобства”.

– Але ж ви не підтримали в результаті.

– Я можу підтримати як громадянин, наприклад. Я хочу, щоб дійсно всі мовники виплачувати заробітні плати своїм журналістам.

– Давайте “112 канал”. Ви не затвердили ті ліцензії, які вони ніби купили.

– Не зовсім так. Почнемо з першого – що сьогодні відбувався конкурс на цифрову частоту. Що це означає? Що є в нас в Україні цифрове мовлення. Є такий провайдер “Зеонбуд”, який забезпечує по всій Україні мовлення в ефірі 32 українських телеканалів. Фактично за часів попередників – на жаль, я використовую це слово – було створено такого приватного монополіста. Він сьогодні тримає всю цифру в Україні. Тобто Антимонопольний комітет не зміг це довести в суді. Але фактично його позиції домінуючі на цьому ринку. І таким чином, кожна компанія, яка отримує місце в цій мережі, вона має можливість мовити на всю Україну. І, звичайно, таке місце розігрувалося. І в конкурсі брали участь п’ять мовників, з них три інформаційні телеканали. І, наприклад, там були NewsOne, і “112-й”, і “УНІАН ТБ”, а також телеканал “Рада”. Це парламентський телеканал. І дитячий “Плюс Плюс”. Умова конкурсу була така, що не менше 50% соціально важливих передач, інформаційних, інформаційно-аналітичних. “Плюс Плюс”, на жаль, не підійшов. Залишаються чотири компанії.

І задаю питання NewsOne: скажіть, будь ласка, хто кращий? Ви однакові зі “112-м” для мене, тому що ви інформаційні телеканали. Був би ще “Прямий”, я би задавав питання… Вони кажуть: ми кращі. “112-й” запитуємо: хто кращий? Ні, ми кращі. УНІАН собі каже, що ми кращі. І вони подібні один до одного. І обрати фактично кращого дуже складно серед цих трьох. При тому, що “112-й” мовить в цифрі насправді на всю Україну. Те, що у нас ідуть суди зі “112-м” і з компаніями, які його ретранслюють по всій Україні, – це окрема історія. Але факт залишається фактом: компанія, яка фактично сьогодні мовить на всю Україну, вона пройшла на конкурс з пропозицією: давайте так, ви дасте нам цю частоту, яка розігрується, а ми вам віддамо ті, на яких ми зараз сидимо. І “порішали”.

– А навіщо? Що вони з цього мають?

– Вони хочуть позбутися того шлейфу, який мають, через який ми судимося. В чому там проблема? В 11 році відбувся конкурс на регіональні частоти. Тобто частоти були поділені таким чином, що частина для загальнонаціональних телеканалів, а частина – чотири місця – для регіональних. Щоб люди, коли вони на антену ловлять українські телеканали, вони ловили не тільки загальнонаціональні, а й місцеві: про місцеві проблеми, що відбувається. І якимось чином в 11 році якихось п’ять невідомих телеканалів, які зареєструвалися, були створені перед конкурсом, вони виграють ці частоти. І мінімум п’ять регіональних телеканалів втрачають можливість взагалі отримати цифрову ліцензію.

– Вони виграли і потім передали “112-у”?

– Так. Умова конкурсу проста – друзі, ви маєте робити місцевий контент, оскільки такі умови конкурсу, і люди мають бачити місцеві новини. Вони замість цього ставлять логотип «112» і ретранслюють супутниковий телеканал «112».

– «Жлоби», короче. Могли б заплатити нормальні гроші і отримати ліцензію. А так вони хотіли тихенько, щоб подешевше вийшло.

– Все-таки це така поведінка, коли люди придумують постійно якісь схеми. І сьогодні вони нам намагаються довести, що давайте забудемо про ці умови конкурсу, про регіональне мовлення: або легалізуйте нам це мовлення, затвердіть, що ми є загальнонаціональний телеканал, або давайте ми тоді, якщо ви нам дасте цю частоту, то ми вам віддамо ті. Це торг, це шантаж.

Сьогодні було важко. Я проголосував за телеканал “Рада”, парламентський телеканал. І в себе у Facebook, щоб не було якихось… я на Facebook буквально пару годин тому написав свою мотивацію. І вона дуже проста і полягає в тому, що у нас все, що стосується держави, у нас всі роки незалежності України, воно чомусь в останній момент. Це у сфері телерадіомовлення. Приватний телеканал – вперед, будь ласка. Державний – до побачення.

– Це дуже просто пояснюється. В 90-і, 2000-і роки це просто хабарі. Держава не дає, а приватний дає.

– Я не хочу розповідати, що ми такі класні, що ми тут все змінили. Ми насправді все змінили. Ми змінили практику таким чином, що сьогодні суспільне мовлення нарешті отримує частоти. У нас є повноцінне українське радіо, яке має найкращу мережу. Сьогодні будуємо третю програму – це є “Культура”.

– Чому така кількість загальнодержавних, загальнонаціональних каналів, як в Україні, мені здається, ніде немає.

– Це правда.

– І такої кількості грошей ніде немає. У нас ринок просто бідний-бідний. Якщо з 32 каналів залишити 10-12?

– Виграють ці 12.

– І ці 120-140 мільйонів доларів буде. Це хоч якісь гроші.

– Виграють і глядачі. Сьогодні ви дивитесь наш ефір. Ви підтвердите, що якщо ти перемикаєш телеканал, то дивитися дуже часто немає що, хоча телеканалів дуже багато. Тут є що дивитися, а на інших телеканалах немає.

– Прекрасно. Тоді мені було так сказано, що просто канали помруть самі по собі: від того, щоб буде нестача грошей, нестача рекламного ринку і так далі.

– Не факт.

– Пройшло три роки, і це ваш мандат. Ви маєте мандат позакривати ці канали чи залишити?

– Не дай бог. Будь-який наступ, будь-яке намагання зменшити кількість телеканалів через певне розуміння, що треба їх зменшити, – це буде розцінюватися взагалі-то як наступ на свободу слова. І це скажуть всі абсолютно: і всередині країни, і за кордоном. Друге питання в тому… дивіться, це дуже неправильно – пускати в цю площину державу. Як вона буде вирішувати, кого закривати, а кого залишати? Насправді має вирішувати ринок. В кого немає грошей – закривається, до побачення.

Наприклад, у нас було створено телеканал Савіка Шустера, наприклад. Нам дорікали, що ми закрили цей телеканал. Насправді представники Савіка Шустера здали цю ліцензію, кажуть: неефективна бізнес-модель. Так має працювати з усіма телеканалами. Хтось вибудовує правильну бізнес-модель, а хтось неправильну. Проблема полягає в тому, що це є… я не можу розповідати це сотні раз. Вже говорилося про це дуже багато. Сьогодні більшість телеканалів розглядається як політичний інструмент. Вони працюють на певні електоральні групи. Вони нібито забезпечують якісь перемоги на виборах і так далі. Тому кожен, хто має певний ресурс, намагається тримати свій власний телеканал. Хоча вплив телеканалу не доказаний. Розумієте? Чи є кореляція дуже серйозна?

– Може, навпаки. Тому що ми пам’ятаємо четвертий рік, коли все було заточено під Януковича, і він програв вибори. Не допомогло, що всі канали казали, що Янукович прекрасний, а Ющенко поганий.

– Сто відсотків. Є така ситуація, коли дуже часто власники дивляться на телебачення як на певну магію. Вони не розуміють, як це працює. Вони розуміють, що треба вкидати туди якісь гроші, і їм обіцяють якийсь результат. А потім, якщо є якийсь результат, вони кажуть: ви бачите, це телебачення дає. Це не штаби, це не агітація, це не партійна діяльність, а це телебачення. Я сподіваюся, і зараз вже видно певну зміну. Мені здається, що відбувається певна зміна, і по певних групах вже видно, що вони починають рахувати гроші. Вони хочуть показати своєму власнику, що, дивіться, ми заробляємо, є певний плюс. І я думаю, що за наступні п’ять років ця тенденція набере силу, і ми дійсно будемо стикатися з тим, що кількість телеканалів буде сама по собі зменшуватися. Грошей буде розподілятися на телеканали більше, і вони зможуть інвестувати в нормальний контент, на який зараз не вистачає грошей.

– Але все одно це так, як про мову українську. 25 років вмовляли, казали, давайте-давайте… Стоп. От стільки буде мови – і всі почали вчити. І всі ведучі раптом вивчили українську мову. Так і тут. Роздали ліцензії, купу, всі вийшли на ринок. А тепер ви кажете: піти з ринку, ми не можемо впливати, бо скажуть, що ми свободу слову… Може, ми тепер виправимо? Просто скажемо: чуваки, давайте вдвічі хоча б, 15 каналів вистачить.

– Ми можемо вибудовувати певні правила гри, які будуть стосуватися, по-перше, прозорості медіавласності: покажіть, будь ласка, хто є реальний бенефіціар, хто є реальний власник. Починають переживати, починають думати, що дійсно треба показувати власника або якусь схему. Це перша історія. Друга історія – це що є квоти. Європейські квоти, квоти на європейський продукт, на український продукт. І телеканали починають змінюватися. А ті, хто не можуть змінюватися, вони вимушені будуть за певний час, можливо, вирішувати свою долю – що робити далі.

От група “Інтер”. Сьогодні ми розглядали питання по чотирьох компаніях групи “Інтер”. По двох. Проводили свого часу моніторинг на предмет виконання закону про квоти на європейський продукт і український продукт. З усіх телеканалів тільки чотири компанії групи “Інтер” не змогли цю квоту показати. Ми застосували санкцію попередження. На сьогоднішній день два телеканали виправилися – “Інтер” і “Піксель”. Два телеканали – “НТН” і “Enter-фільм” – не змогли. І сьогодні вони з нами судяться – намагаються довести, що ми якось по-іншому розуміємо закон, і він якийсь інший. Тобто вони єдині, хто з ринку взагалі це бачить по-іншому. Тобто такі правила гри будуть змушувати – або змінюйте свій контент, або, можливо, йти з ринку, бо ти не вмієш на ньому працювати.

Але всі ці зміни не ставлять перед собою ціль – давайте зменшимо кількість телеканалів. Але давайте ми зробимо певні ЗМІ відповідальними перед своїм суспільством. Тому що він, можливо, хоче дивитися свої фільми, українські…

– Це ви красиво сказали.

– Я не говорю красиво. Я говорю по факту.

– Ви сказали фразу дуже важливу. У мене враження, що люди, які працюють на великій кількості українських каналів слово “відповідальність” перед суспільством не використовують. Відповідальність від мого власника. Він для мене головний. Але ж телебачення – це соціальний бізнес.

– Мені здається, що слово “відповідальність” стане ключовим для нас всіх зараз, в наступний рік. В Нацраді навіть створено слоган на наступний рік: відповідальна журналістика – це перш за все захист від зовнішньої агресії. Ми бачимо, це так. Але ключове слово для нас “відповідальність”. Нещодавно, можливо, ви знаєте, ми провели перший тематичний моніторинг, який нікого ні до чого не зобов’язує, але який показує реальну картинку, хто з великих інформаційних телеканалів висвітлює тему АТО і тему Криму. Виявилося, що за тиждень, за весь ефір тижневий телеканали дають в середньому 8% інформації про АТО. І дуже схематично: стільки-то обстрілів, такі-то порушення і так далі. А Крим – це взагалі 2%. Є частина телеканалів, які взагалі за тиждень жодного слова не сказали про окуповану нашу територію, де проживають наші громадяни.

– Це цікаво.

– І це питання відповідальності. Ми не застосовуємо санкції, ми не кажемо: ми зараз прийдемо і нашльопаємо вас. Ми кажемо: суспільство, громадськість, медіа – зверніть увагу, дивіться, що відбувається. Давайте ми це дзеркало, яке ви зазвичай показуєте владі, громадськості, – давайте всім показувати це дзеркало і бачити реальну картинку. Мені здається, це правильно.

Нагадаємо, Національна рада з питань телебачення та радіо мовлення 9 листопада, обрала переможця конкурсу на отримання ліцензії на цифрове мовлення. Ним став парламентський телеканал “Рада”.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.