Новий закон про трансплантацію в Україні: як це працюватиме і хто може бути донором

17 травня депутати Верховної Ради проголосували у другому читанні за законопроект № 2386-1а “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині”, згідно з яким пересадка органів після смерті буде можливою за прижиттєвої згоди донора.

Варто розуміти, що наступного дня після прийняття цього закону не будуть відбуватися пересадки нирок та серця, а кістковий мозок від закордонних донорів не почне одразу надходити в українські лікарні. Упродовж 20 років у цьому напрямку не відбувалося значних зрушень: не купувалося сучасне обладнання, лікарі-трансплантологи не проходили тренінги та навчання, не створювалися інформаційні системи чи реєстри донорів та реципієнтів, нормативні підзаконні акти для врегулювання більшості питань, зокрема – щодо якості та безпеки процесів та роботи установ (ЗОЗ), що задіяні в процесі трансплантації.

Водночас, на сьогодні уже врегулювано питання констатації смерті головного мозку, затверджено посадові інструкції трансплант-координаторів та розпочато реалізацію пілотного проекту щодо зміни механізму фінансування оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів. Також ведеться робота щодо організації роботи національного реєстру донорів КМ, запровадження програм підготовки трансплант-координаторів та імплементації положень Директив ЄС щодо трансплантації тканин і клітин до національних нормативно–правових актів.

Як це працюватиме?

До кінця року уряд має створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації. Вона міститиме як реєстри донорів, так і тих, хто потребує пересадки (реципієнтів), а також лікарень, де роблять трансплантацію, й органів, які пересаджують. Це дозволить автоматично підбирати донора органів для реципієнта.

Відділення трансплантації створять при кожному акредитованому закладі охорони здоров’я. У цих відділеннях також будуть працювати етичні комітети, які контролюватимуть добровільність та безкорисність трансплантації та транспланти-координатори, які будуть займатися передачею органів.

Трансплантацію здійснюватимуть у тих випадках, коли зберегти життя чи вилікувати людину іншими методами неможливо та за згодою реципієнта. Якщо донором є хтось із родичів, то рішення про трансплантацію ухвалюють лікарі. Якщо ж донором є хтось інший, то його шукатиме Єдина державна інформаційна система трансплантації в автоматичному режимі. Україна співпрацюватиме з іншими країнами для обміну інформацією про донорів та реципієнтів.

В разі підписання закону президентов, він вступить в дію 1 січня 2019 року.

Хто може стати донором?

Донором може стати будь-яка повнолітня дієздатна особа. Для цього потрібно написати заяву про згоду на використання органів після смерті. Лікар повинен розповісти потенційному донору про можливі ускладнення для здоров’я після трансплантації, а також про права у зв’язку з донорством. Лікарі також повинні надати висновок про те, що у результаті трансплантації, здоров’ю донора буде завдана менша шкода, ніж небезпека, що загрожує життю реципієнта.

Не можуть бути донорами вагітні, ув’язнені, нелегальні мігранти, люди з тяжкими психічними розладами чи небезпечними інфекційними захворюваннями.

Живим донором може бути тільки член сім’ї. Єдине виключення — перехресне донорство. Це коли, приміром, у двох сім’ях є реципієнти, яким групи крові рідних не підходять, натомість підходять групи крові донорів з іншої родини.

А якщо немає ні згоди, ні відмови на посмертне донорство?

У випадку, коли людина офіційно відмовилась бути донором, після смерті ніхто не вилучатиме органи й не переконуватиме рідних дати дозвіл на таку операцію.

Проте якщо немає ні заяви про згоду бути донором, ні заяви про відмову, до справи візьметься трансплант-координатор. Це медичний спеціаліст, чиє завдання — шукати органи в межах, дозволених законодавством. Саме він перевіряє, чи людина, що перебуває в критичному стані, може бути потенційним донором. Якщо так, то після смерті такого пацієнта він повинен отримати дозвіл від членів сім’ї на вилучення органів. І організувати процес вилучення й доставки. Якщо немає згоди — ніхто органи не вилучатиме.

Чи можна відмовитись від пересадки органів?

Якщо реципієнт відмовляється від трансплантації, попри те, що таке рішення нестиме загрозу для його здоров’я, він повинен зробити це офіційно. Якщо ж подібне рішення ухвалять батьки чи уповноважені представники щодо пацієнта, якому не виповнилося 14 років, але лікар вважатиме, що пересадка критично важлива, дозвіл на пересадку дає орган опіки та піклування.

Проте якщо існує пряма і критична загроза життю хворого, то рішення про трансплантацію лікарі можуть ухвалити без згоди його самого, його батьків чи інших представників.

Раніше заступник директора національного інституту ім. Амосова, експерт МОЗ Костянтин Руденко розповів “Прямому” про наслідки ухвалення закону про трансплантологію в Україні.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.