Шкільна травма “Кобзарем”: чому Шевченко значно цікавіший, ніж ми його знаємо
“Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Ти підносиш мені заялозені мистецькі “ідеї”, й мене канудить. Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва”.
Саме так, в 1914 році, український поет-футурист Михайль Семенко схарактеризував створення “культу образу” навколо Тараса Григоровича Шевченка. За наступні 100 з лишком років ситуація в цьому питання не змінювалась: з Шевченка старанно ліпили образ мучня за народну справу, хмурого діда зануреного в тяжкі думи про Вкраїну, забронзовілого пророка, що не мав вад і захоплень.
Довгі роки промивання молодих умів наративами про ідеалізованого поета-пророка та вічного бунтівника створили “шкільну травму”, яка замість того, щоб прищепити любов до Кобзаря, викликала мовчазну відразу до митця.
Насправді ж Шевченко був значно цікавіший, ніж подавала нам його шкільна програма. Це був інтелектуал, світський лев та один з перших дисидентів. Його біографія переповнена підкилимними інтригами, любовними романами та екзистенційними переломами.
В засланні Шевченко ходив в наукову експедицію на Арал, і займався етнографічними студіями казахів. Написав низку акварельних пейзажів, побутових замальовок з казахського побуту, а також сильно розвинув власну портретистку. Також створив цикл поезій “В казематі”.
Це була людина витонченого смаку, яка обожнювала англійським портер зі смаженим м`ясом, а також устриці з шампанським. Обшивала в найкращих кравців та непогано танцювала мазурку. Шевченко був людиною іскрометного гумору, зокрема його відомий, майже “канонічний” образ в кожусі і шапці, насправді був “тролінг” тодішньої еліти, яка любила говорити, що “цікавиться своїм народом”.
Шевченко творив в один час з польським поетом Адамом Міцкевичем, російським поетом Михайлом Лермонтовим, та угорським поетом Шандором Петефі. Він був поетом, що творив на межі переходу від романтизму до реалізму. В його поезії є посилання до античної історії та міфології, відчутний вплив загальноєвропейських тенденцій, насамперед байронізму. У творах є повно “пасхалок” на Біблію та народні перекази.
Однак все приховано за тонною “бронзи”, яка нашаровувалась на образ поета, створивши табу на будь-яку деконструкцію цього образу або хоча б переосмислення. Саме тому творчі експерименти художників, як Олександр Грехов, Андрій Єрмоленко чи Олександр Ройтбурд призводять до хвиль обурення. В ньому вся ця “шкільна травма” Шевченком, яка заважає “прорвати” вишитий на покуті портрет для переосмислення та рефлексій над живим і цікавим образом великого українського літератора та художника.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.