Галичина у стилі Тарантіно: рецензія на фільм “Екс”
Минулого четверга у прокат вийшла гостросюжетна стрічка “Екс”, яка розповідає про діяльність українських революціонерів в міжвоєнній Польщі.
Кінооглядач PRM.UA відвідав показ та розібрався, де переплітається український націоналізм та творчість раннього Тарантіно.
Сюжет фільму засновано на реальних подіях, які відбувались у польському містечку Грудек Ягеллонський (нині — Городок Львівської області) у 1932 році. Молоді хлопці з Української Військової Організації (попередниця ОУН) намагаються здійснити експропріацію (“екс”) – фактично, грабунок місцевої пошти, але з благородною метою — використання коштів на потреби революційної боротьби за вільну Україну. Хлопці готуються грабувати пошту, тому що поштові службовці, за інструкцією, не мають права мати зброю, однак на цій конкретній поштові станції працювали ветерани Легіону Пілсудського, які мали під віцмундирами нагани…
Жанр фільму визначають, як “кримінальний бойовик”, хоча як на мене, у фільмі замало динаміки та екшена, як на бойовик. За цим показником фільм більш нагадує старе гангстерське кіно. За те у стрічці багато гумору, тому “Екс” – це скоріше кримінальна комедія в дусі ранньої творчості Квентіна Тарантіно.
Сценарист фільму Ярослав Яриш багато чого запозичує з фірмової стилістики Тарантіно. У фільмі нелінійна фабула сюжету, мотивація персонажів химерна та в чомусь навіть алогічна, однак це лише надає гостроти фільму, закручуючи інтригу в сюжетній круговерті. Окрім того у стрічці є відсилки й до “Кримінального чтива”, і до “Скажених псів”.
Попри це, фільм має свій авторський стиль, який не позбавлений “західняцького” колориту, що яскраво проявляється в діалогах, мовленні герої та типажах. Сценарист створює галерею типажів Західної України в складі міжвоєнної Польщі — тут вам і “обивателі”, тобто полонізовані українці, які заперечують свою приналежність до України (такий собі польський аналог “ватніка-малороса”). Тут і українська патріотична молодь з УВО — молоді хлопці й дівчата зі звичайними бажаннями (родина, кар’єра) і звичайними розвагами (спорт, театр, трошки пива), але при цьому палкі патріоти, які готові віддати життя лише за ідею української державності. В противагу їм виставляються львівські батяри — аполітична міська молодь, яка пропалює своє життя в алкоголі та розвагах. Також у фільмі є селяни-господарники, які тримають “свою хату скраю” і “мали в дупі і українську, і польську, і совєтську державу та самого Сталіна”, тримаючи на покуті портрет Франца-Йосипа І. Ну і звісно поляки в образах службовців, суддів і поліцейських — всі вони дуже важливі для нагадування, що не так давно поляки говорили про українців: “хамам політика не треба”.
Операторською роботу у фільмі займався лавреат “Срібного Ведмедя” Сергій Михальчук. За його словами, він намагався роботи динамічнішою камеру під час наростання емоцій, таким чином створюючи ефект присутності. Однак, не полишало відчуття певної “телевізійності зйомки”.
Діалоги. Про них вже було сказано трохи вище, але варто відзначити окремим абзацом. Вони — розкішні. Фільм повністю на місцевому діалекті, так званій “галицькій балакі” впереміш з польською мовою (вона з субтитрами). І все це рясніє локальними фразеологізмами та приказками, що занурює глядача у Галичину періоду “Інтербеллум”. Усі актори у фільм — вихідці з Львівщини, Прикарпаття та Тернопільщини. За їх словами, вони спеціально збирали місцевий фольклор у своїх бабусь та дідусів та переносили його на великий екран. Коротше кажучи, “русскоязичне ухо” надломається.
Читайте також “Захищай своє Дике поле”: в кінотеатрах України з’явився перший вітчизняний істерн
Теж саме стосується і гумору. Він тут невисокої якості, але від того не менш смішний, і тому цілком гармонічний. Значна частина фільму дійсно комедійна, але при цьому зберігає межу серйозності й навіть місцями зашкалює пафосом, де це необхідно.
Дебютні ролі молодих акторів на головних ролях врівноважуються другорядною роллю священника зірки українського кіно Віктора Жданова (“Кіборги”, “Вулкан””Чорний ворон”). Ця акторська суміш молодості й досвідченості дає змогу не “провисати” картині в плані акторської гри.
В сухому залишку – “Екс” – це непогана кримінальна комедія, яка поєднала в собі маловідомі сторінки української історії, динаміку старого гангстерського кіно та щіпку стилістики Тарантіно. Цей фільм однозначно варто переглянути, хоча б для того, щоб побачити, як еволюціонує українське масове кіно.
Спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.